Амму, Есті й Рахелі дозволили прийти на похорон, але стояли вони окремо від решти сім’ї. На них ніхто й не дивився.
У церкві було парко, і білі краєчки пелюсток лілій арум засихали і скручувалися. В одній із квіток у труні відкинула лапки бджола. Руки в Амму були холодні й трусилися; разом з ними трусився і молитовник. Еста був поруч. Його хилило на сон, очі пекли та блищали, мов скло, а розчервонілою щокою він притулився до голої руки Амму — якраз тієї, у якій тремтів молитовник.
Рахель натомість була цілковито притомна і запекло чувала, до краю виснажена битвою супроти реального життя.
Їй упало в око, що Софі-моль на своєму похороні теж була при тямі. І показала Рахелі дві речі.
По-перше, наново розмальований високий купол жовтої церкви, який вона ніколи до того не розглядала зсередини. Він був пофарбований на блакитно, наче небо; там пливли хмари і дзижчали крихітні реактивні літаки, які залишали після себе білі сліди, що перетиналися поміж тими хмарами. Властиво — і про це не можна не згадати, — побачити всі ці штуки простіше, коли лежиш у труні, а не стоїш між церковними лавами, оточена молитовниками і сумовитими стегнами.
Рахелі спав на гадку той, хто взяв на себе клопіт вибратися туди нагору з бляшанками фарби — білої для хмар, блакитної для неба, сріблястої для літаків, — пензлями та розчинником. Вона уявила, як той хтось, подібний на Велюту, оголений і лискучий, сидить там на дошці, звисає з риштування під високим куполом, малюючи срібні літачки на блакитному церковному небосхилі.
А потім подумала про те, що трапилося б, якби линва обірвалася. Уявила, як він падає чорною зіркою з неба, яке сам і створив. І лежить унизу на гарячій долівці, а з його черепа таємницею витікає темна кров. На той час Естаппен з Рахеллю вже з’ясували, що світ може розбивати людей по-різному. Вони вже знали цей запах. Такий нудотно-солодкий. Наче старі троянди на легкому вітрі.
По-друге, Софі-моль показала Рахелі кажаненя.
Доки правили заупокійну службу, Рахель стежила за маленьким чорним кажаненям, яке лізло вгору дорогим, спеціально для похорону призначеним сарі Крихітки-кочамми, нечутно чіпляючись за тканину загнутими кігтиками. Коли воно сягнуло проміжку між сарі та блузкою — печального паска обвислої шкіри на голому животі, Крихітка-кочамма зойкнула і змахнула у повітрі молитовником. Спів урвався — «Щотамтаке? Щосталося?», — змінившись пухнастим дзумінням і лопотінням сарі.
Сумні священики обтрусили свої кучеряві бороди пальцями у золотих перснях, немовби змітаючи павутину, якою їх зненацька заплели невидимі досі павуки.
Кажаненя тим часом злетіло у небо й обернулося на реактивний літачок, який, щоправда, не залишав після себе білого сліду.
Лише Рахель помітила, як Софі-моль крадькома перекинулася через голову у своїй домовині.
Знову залунав скорботний спів, і ту саму сумну строфу проспівали ще раз. Знову жовта церква, наче горло, набрякла голосами. Рахель знала, що Софі-моль була ще жива, коли її труну опускали в могилу на маленькому цвинтарі за церквою. Вухами Софі-моль вона чула, як м’яко гупають по кришці грудки червоної глини і стукають, залишаючи подряпини на лакованій поверхні, уламки помаранчевого латериту. Крізь лак, дерево й атласну оббивку до неї долинав приглушений стугін.
Голоси печальних священиків, притлумлені глиною та деревом.
Під землею Софі-моль кричала і шматувала атлас зубами. Але ж крізь землю та камінь жодних криків не почуєш.
Софі-моль померла, бо не мала чим дихати.
Її убив похорон. Прах — праху… праху… праху. На надгробку у неї написано: «Промінчик, що сяйнув нам так швидкоплинно».
Згодом Амму розтлумачила, що «швидкоплинно» тут означає «зовсім не довго».
Після похорону Амму повезла близнюків до поліційного відділку у Коттаямі. Ту місцину вони вже знали, бо напередодні просиділи там добрячу частину дня. Гострий, аж чадний сморід старої сечі, яким просякли тамтешні стіни та меблі, ще не вивітрився їм з пам’яті, тож вони заздалегідь затиснули собі носи.
Амму поцікавилася, чи на місці начальник відділку, а коли опинилася в кабінеті, то сказала, що трапилася жахлива помилка і що вона хоче зробити заяву. І запитала, чи можна побачитися з Велютою.