— Ти цілком мав право оборонятися, коли я на тебе напав. Мене тішить, що ти виявився спроможним на це.
Айдаго повернувся до Хві, але, перш ніж устиг щось сказати, Монео промовив:
— Ти не мусиш мене виправдовувати. Думаю, що її невдоволення мною незламно тверде.
Айдаго труснув головою:
— Невже всі тут знають, що я скажу, раніше, ніж я це скажу, і що я відчуваю, раніше, ніж я це відчую?
— Це одна з твоїх чудових рис, — відповів Монео. — Ти не приховуєш своїх почуттів. Ми, — тут він знизав плечима, — мусимо бути обережнішими.
Айдаго глянув на Хві:
— Він каже й за тебе теж?
Вона поклала руку на долоню Айдаго.
— Я сама кажу за себе.
Монео аж витягся, щоб краще роздивитися їхні сплетені руки, тоді знову опустився на подушку:
— Вам не слід цього робити.
Айдаго міцніше стиснув руку, відчуваючи, що вона відповідає йому тим самим.
— Перш ніж хтось із вас спитає, — сказав Монео, — моя дочка і Бог-Імператор ще не повернулися з випробування.
Айдаго відчув, яких зусиль коштував Монео його спокійний тон. Хві теж почула це.
— Рибомовки кажуть правду? — запитала вона. — Сіона помре, якщо провалиться?
Монео мовчав, але його обличчя стало кам’яним.
— Це як випробування Бене Ґессерит? — спитав Айдаго. — Муад’Діб казав, що метою випробувань Сестринства є перевірка, чи ти людина.
Рука Хві затремтіла. Айдаго відчув це й глянув на неї.
— Вони й тебе випробовували?
— Ні, — відповіла Хві, — але я чула, як молоді сестри розмовляли про це. Казали, що ти мусиш пройти крізь найвищу муку, не втративши при цьому почуття власного я.
Айдаго знову перевів погляд на Монео, зауваживши, що жилка під лівим оком мажордома нервово затіпалася.
— Монео, — зітхнув Айдаго, вражений раптовим розумінням. — Він випробовував тебе!
— Я не хочу обговорювати випробування, — промовив Монео. — Ми тут, аби вирішити, що робити з вами обома.
— Хіба ж це залежить не від нас? — спитав Айдаго. Відчув, що рука Хві стала слизькою від поту.
— Це залежить від Бога-Імператора, — сказав Монео.
— Навіть якщо Сіона провалиться? — спитав Айдаго.
— Особливо тоді!
— Як він тебе випробовував? — спитав Айдаго.
— Він показав мені короткий фрагмент того, як це — бути Богом-Імператором.
— І?
— Я побачив стільки, скільки зумів.
Рука Хві конвульсивно стиснула долоню Айдаго.
— Це правда, що ти був колись бунтівником, — промовив Айдаго.
— Я почав із любові та молитви, — сказав Монео. — Потім перетворився на гнів і бунт. Тоді став тим, кого ви зараз бачите. Я розпізнав свій обов’язок і виконую його.
— Що він з тобою зробив? — запитав Айдаго.
— Він процитував молитву мого дитинства: «Віддаю своє життя на посвяту за більшу славу Бога», — задумливим голосом промовив Монео.
Айдаго помітив, як завмерла Хві, втупившись поглядом в обличчя Монео. Про що вона думала?
— Я підтвердив, що такою була моя молитва, — вів далі Монео. — А Бог-Імператор спитав мене, чи я відречуся, якщо мого життя не вистачить. Крикнув мені: «Що твоє життя, якщо ти шкодуєш більшого дару?»
Хві кивнула, проте Айдаго лише розгубився.
— Я почув правду в його голосі, — сказав Монео.
— Ти Правдомовець? — спитала Хві.
— Під владою відчаю — так, — відповів Монео. — Але тільки тоді. Клянуся, що він сказав мені правду.
— Дехто з Атрідів мав силу Голосу, — пробурмотів Айдаго.
Монео заперечно хитнув головою.
— Ні, це було правдою. Він сказав мені: «Дивлюся зараз на тебе і, якби міг зронити сльозу, зробив би це. Вважай, що бажання — це дія!»
Хві нахилилася вперед, майже торкнувшись стола.
— Він не може плакати?
— Піщаний черв, — прошепотів Айдаго.
— Що? — Хві повернулася до нього.
— Фримени вбивали піщаних червів водою, — сказав Айдаго. — Утопивши, робили з них есенцію прянощів для релігійних оргій.
— Але Владика Лето ще не перетворився повністю на піщаного черва, — зауважив Монео.
Хві опустилася на подушку й глянула на Монео.
Айдаго замислено стис губи. Чи Лето не мав фрименського упередження проти сліз? Фрименів завжди обурювало марнування вологи. «Віддавати воду мертвим».
Монео звернувся до Айдаго.
— Сподіваюся, ти зрозумієш. Владика Лето сказав своє слово. Ви з Хві мусите розлучитися і ніколи не бачити одне одного.