— Ти завжди маєш вибір, — втрутилася Сіона. — У нього повно всяких трюків. Очікується, що ми впадемо одне одному в обійми й будемо розмножуватися ще краще, ніж мій батько. Твій потомок, мій батько!
Обличчя Монео зблідло. Він обома руками вхопився за край письмового столу та похилився вперед.
— Ви обоє дурні! Але я спробую вас урятувати. Усупереч вашому бажанню, спробую вас урятувати.
Айдаго побачив, як тремтять щоки Монео, як напружено дивляться його очі, і раптом відчув дивне зворушення.
— Я йому не жеребець, але послухаю тебе.
— Помиляєшся, як завжди, — сказала Сіона.
— Мовчи, жінко, — буркнув Айдаго.
Вона зиркнула йому на маківку.
— Не звертайся до мене так, а то зав’яжу тобі шию довкола щиколоток!
Айдаго напружився і почав обертатися.
Монео скривився, помахом руки звелів Айдаго сидіти.
— Попереджаю тебе, Дункане, що вона, схоже, зуміла б це зробити. Я не можу їй дорівнятися, а пам’ятаєш, як ти спробував напасти на мене?
Айдаго глибоко й швидко вдихнув, повільно видихнув і промовив:
— Кажи, що маєш сказати.
Сіона сіла скраю на стіл Монео й глянула на них згори вниз.
— Так значно краще, — прокоментувала вона. — Дай йому висловитися, але не слухай.
Айдаго міцно стис губи.
Монео відпустив край стола, за який тримався. Відкинувся назад, перевів погляд з Айдаго на Сіону.
— Я майже закінчив приготування до весілля Бога-Імператора та Хві Норі. Я хотів би, щоб під час святкування ви обоє зійшли з дороги.
Сіона запитально глянула на Монео.
— Це твоя ідея чи його?
— Моя! — Монео зустрівся з нею поглядом. — Невже ти не маєш почуття честі й обов’язку? Невже ти нічого не навчилася біля нього?
— О, я навчилася того ж, що й ти, батьку. І дала слово, якого дотримаю.
— Отже, ти командуватимеш Рибомовками?
— Якщо він довірить мені командування. Знаєш, батьку, він значно хитріший від тебе.
— Куди ти нас відсилаєш? — спитав Айдаго.
— За умови, що ми погодимося, — промовила Сіона.
— На краю Сар’єру є сільце музейних фрименів, — сказав Монео. — Зветься Туоно. Село досить приємне. Воно під Стіною, а відразу ж за нею річка. Там є джерело води й добра їжа.
«Туоно?» — задумався Айдаго. Назва звучала знайомо.
— Дорогою до січі Табр була котловина Туоно, — зауважив він.
— А ще довгі ночі й жодних розваг, — доповнила Сіона.
Айдаго кинув на неї різкий погляд, вона відповіла таким самим.
— Він хоче, щоб ми розмножувалися для вдоволення Хробака, — сказала вона. — Хоче дітей у моєму лоні, нові життя, щоб викривляти й калічити їх. Я радше побачу його мертвим, ніж подарую йому це!
Айдаго спантеличено глянув на Монео.
— А якщо ми відмовимося?
— Я думаю, що ви поїдете! — промовив Монео.
Губи Сіони смикнулися.
— Дункане, ти бачив колись одне з цих малих пустельних сіл? Жодних зручностей, жодної розради…
— Я бачив село Табур, — відповів Айдаго.
— Я певна, що це метрополія порівняно з Туоно. Наш Бог-Імператор не святкував би свого вінчання в якійсь дірі з глинобитними хижами! О ні. Туоно виявиться купкою глинобитних халуп без жодних принад, щоб було якомога ближче до справжніх фрименів.
Айдаго повернувся до Монео й сказав:
— Фримени не жили в глинобитних хатах.
— Кого цікавить, де вони проводили свої ритуальні ігри? — глузливо сказала вона.
Айдаго, далі дивлячись на Монео, промовив:
— Справжні фримени мали тільки один культ — культ власної честі. Я куди більше дбаю про честь, ніж про вигоди й розради.
— Не чекай розради від мене! — відрізала Сіона.
— Я нічого від тебе не чекаю, — сказав Айдаго. — Монео, коли б ми мали виїхати до цього Туоно?
— То ти їдеш? — спитала вона.
— Я обдумую, чи прийняти доброзичливу пропозицію твого батька, — відповів Айдаго.
— Доброзичливу! — Вона перевела погляд з Айдаго на Монео.
— Поїдете негайно, — сказав Монео. — Я вибрав підрозділ Рибомовок під керівництвом Нейли, щоб супроводжувати вас до Туоно й забезпечити всім необхідним.
— Нейла? — спитала Сіона. — Справді? Вона залишиться з нами?
— До весілля.
Сіона повільно кивнула.
— Тоді ми погоджуємося.
— Погоджуйся за себе! — буркнув Айдаго.
Сіона посміхнулася.
— Вибач. Можу я офіційно просити великого Дункана Айдаго скласти мені компанію в цьому примітивному гарнізоні, де він триматиме руки подалі від мене?
Айдаго спідлоба глянув на неї.
— Можеш не боятися того, де я триматиму свої руки. — Подивився на Монео. — Ти зичиш мені добра, Монео? Тому й відсилаєш мене геть?