Фримен, що доглядає квіти просто неба!
Сіона нічого не казала про своє дивне читання. «Вона мене дражнить, — подумав Айдаго. — Хоче, щоб я сам спитав».
Він намагався не думати про Хві. Шал загрожував його поглинути, якби він це зробив. Згадав фрименське слово для цієї дикої пристрасті: канава, залізне кільце ревнощів. «Де Хві? Що вона робить цієї миті?»
Двері в сад без стуку відчинилися, і ввійшов Тейшар, помічник Ґаруна. Тейшар мав вицвіле обличчя, повністю покрите темними зморшками. Очі були запалими, ясно-жовтими довкола зіниць. Був одягнений у коричневу накидку. Волосся його нагадувало стару траву, кинуту на перегній. Здавався аж надміру потворним, як темний і примітивний дух. Тейшар зачинив двері й став, дивлячись на них.
З-за Айдаго долинув голос Сіони.
— Ну, що там?
Тут Айдаго помітив, що Тейшар мав украй стривожений вигляд, аж тремтів від хвилювання.
— Бог-Імператор… — Тейшар прокашлявся і почав ще раз. — Бог-Імператор прибуде до Туоно!
Сіона сіла на ліжку, натягши білу накидку на коліна. Айдаго озирнувся на неї, а тоді знову на Тейшара.
— Він візьме шлюб тут, тут, у Туоно! — сказав Тейшар. — Це станеться за древнім фрименським звичаєм! Бог-Імператор і його наречена стануть гостями Туоно!
Айдаго, стиснутий канава, гнівно глянув на нього, зціпивши кулаки. Тейшар коротко хитнув головою, відвернувся і вийшов, грюкнувши дверима.
— Дозволь, я дещо тобі прочитаю, Дункане, — звернулася Сіона.
Айдаго знадобився якийсь час, аби зрозуміти її слова. З усе ще стиснутими кулаками він обернувся і глянув на неї. Сіона сиділа на краю тапчана, поклавши книжку на коліна. Сприйняла його увагу за згоду.
— Дехто вважає, — прочитала вона, — що ви маєте знайти компроміс чесності з певною дозою бруду, перш ніж змусити свій геній працювати. Кажуть, що цей компроміс починається, щойно ви покинете святиню, прагнучи реалізувати свої ідеали. Монео каже, що моїм рішенням є зоставатися у святині, переклавши на інших свою брудну роботу.
Вона глянула на Айдаго.
— Бог-Імператор — його власні слова.
Айдаго повільно розслабив кулаки. Знав, що йому слід відволіктися. А ще його заінтригувало те, що Сіона порушила мовчання.
— Що це за книжка? — спитав він.
Вона коротко розповіла йому, як вони з товаришами викрали карти Цитаделі та копії журналів Лето.
— Не сумніваюся, що ти про це знав, — промовила вона. — Батько прямо сказав мені, що шпигуни зрадили наш наліт.
Він побачив приховані в її очах сльози.
— Дев’ятьох із вас убили вовки?
Вона кивнула.
— Ти кепська командирка! — сказав він.
Вона наїжилася, але, перш ніж зуміла щось промовити, він спитав:
— Хто переклав це тобі?
— Це з Ікса. Вони казали, що Гільдія знайшла Ключ.
— Ми вже знали, що Бог-Імператор ні в чому собі не відмовляє, якщо вважає це доцільним, — промовив Айдаго. — Це й усе, що він мав сказати?
— Читай сам! — Вона покопирсалася у своїй торбі й витягла перший том перекладу, кинувши книжку йому на тапчан. Коли Айдаго повернувся до тапчана, грубо спитала:
— Що ти мав на увазі, завваживши, що я кепська командирка?
— Отак марно втратити дев’ятьох своїх друзів.
— Ти дурень! — Вона труснула головою. — Ти, очевидячки, ніколи не бачив тих вовків!
Він підняв книжку, яка здалася йому тяжкою. Зрозумів, що вона надрукована на кристалічному папері.
— Ви мали б озброїтися проти вовків, — сказав він, розгортаючи том.
— Якою зброєю? Уся зброя, яку ми могли роздобути, проти них не діє!
— Лазеростріли? — спитав він, перегортаючи сторінку.
— Торкнися лазеростріла на Арракісі — і Хробак одразу ж це знатиме!
Він перегорнув наступну сторінку.
— Попри все, твої друзі роздобули лазеростріли.
— І глянь, до чого це привело!
Айдаго прочитав рядок.
— Отрута була доступною.
Вона конвульсивно ковтнула слину.
Айдаго глянув на неї.
— Врешті-решт ви отруїли вовків, чи не так?
Її голос був майже шепотом.
— Так.
— То чому ж ви не зробили цього раніше? — спитав він.
— Ми… не… знали… що… змогли б.
— Але ти навіть не спробувала, — сказав Айдаго. Повернувся до розкритого тому. — Кепська командирка.
— Він такий підступний! — відповіла Сіона.