Айдаго прочитав абзац, перш ніж знову глянути на Сіону.
— Це майже його не описує. Ти все це прочитала?
— Кожне слово! А дещо й кілька разів.
Айдаго глянув на розгорнуту сторінку й прочитав іще раз: «Я створив те, що й планував, — могутню духовну напругу у всій моїй Імперії. Мало хто відчуває її силу. За рахунок якої енергії я створив цей стан? Я не настільки сильний. Єдина сила, якою я володію, — це контроль індивідуального добробуту. Це підсумок усіх речей, які я роблю. То чому ж люди шукають моєї присутності з іншою метою? Що може довести їх до певної смерті в даремній спробі дістатися до моєї присутності? Хочуть бути святими? Чи думають, що в такий спосіб можуть здобути видіння Бога?»
— Він украй цинічний, — сказала Сіона зі сльозами в голосі.
— Як він тебе випробовував? — спитав Айдаго.
— Він показав мені… він показав мені Золотий Шлях.
— Це зручно…
— Цей Шлях достатньо реальний, Дункане. — У її очах виблискували сльози. — Але, навіть якщо це причина буття для нашого Бога-Імператора, це все ж не причина стати тим, ким він став!
Айдаго глибоко втягнув повітря:
— До цього дійшли Атріди!
— Хробак мусить згинути! — промовила Сіона.
— Цікаво, коли він прибуває? — спитав Айдаго.
— Цей пацючок, Ґарунів приятель, нічого про це не сказав.
— Мусимо розпитати, — зауважив Айдаго.
— У нас немає зброї, — відповіла Сіона.
— Нейла має лазеростріл, — сказав він. — Маємо ножі… линви. Я бачив линву в одній із Ґарунових комор.
— Проти Хробака? — спитала вона. — Навіть якби ми змогли забрати лазеростріл Нейли, ти ж знаєш, що проти нього він безсилий.
— А його повіз вистоїть проти лазеростріла?
— Я не довіряю Нейлі, — сказала Сіона.
— Хіба ж вона не кориться тобі?
— Так, але…
— Рухатимемося поступово, крок за кроком, — промовив Айдаго. — Спитай Нейлу, чи використала б вона свого лазеростріла проти Хробакового повозу.
— А якщо вона відмовиться?
— Убий її.
Сіона встала, відкинувши книжку вбік.
— Як Хробак прибуде до Туоно? — спитав Айдаго. — Він надто великий і важкий для звичайного ’топтера.
— Ґарун нам розповість, — відповіла вона. — Але думаю, що так, як він зазвичай подорожує. Глянула на стелю, яка закривала Стіну, що оббігала Сар’єр по периметру. — Думаю, що прибуде так, як вирушає на паломництво, з усім своїм супроводом. Приїде Королівською Дорогою, а сюди спуститься на силових підвісках. — Вона глянула на Айдаго. — А що Ґарун?
— Дивний чоловік, — сказав Айдаго. — Він до розпачу хоче бути справжнім фрименом. Знає, що не такий, якими вони були за моїх часів.
— А якими вони були за твоїх часів, Дункане?
— Вони мали приказку, яка чітко їх описує, — промовив Айдаго. — Ніколи не слід бути в товаристві людини, з якою не хотів би померти.
— Ти сказав це Ґарунові? — спитала вона.
— Так.
— І що він відповів?
— Сказав, що ніколи не зустрічав когось такого, як я.
— Ґарун може бути мудрішим, ніж ми всі, — зауважила вона.
* * *
Думаєш, влада може бути найнестабільнішою з усіх людських здобутків? А що з очевидними винятками з цієї неодмінної нестабільності? Деякі родини продовжуються. Відомі дуже тривкі й могутні релігійні бюрократії. Обміркуй зв’язок між вірою та владою. Чи виключають вони одна одну, якщо є взаємозалежними? Бене Ґессерит упродовж тисячоліть перебувають у відносній безпеці за законними стінами віри. Та куди ж поділася їхня влада?
— Владико, я хотів би, щоб ви дали мені більше часу, — сказав Монео роздратованим тоном.
Він стояв на подвір’ї Цитаделі в коротких тінях полудня. Лето лежав просто перед ним на Імперському Повозі, відкинувши бульбашковий ковпак. Він об’їжджав околицю з Хві Норі, що займала свіжовстановлене сидіння всередині опорної рами бульбашкового покривала, поруч із обличчям Лето. Здавалося, що єдиним почуттям Хві була цікавість до всієї метушні, яка наростала довкола неї.
«Яка вона спокійна», — подумав Монео. Придушив мимовільне дрижання, яке охопило його від згадки про те, що він довідався від Малкі. Бог-Імператор мав рацію. Хві була достеменно такою, якою і здавалася — найлагіднішою та найчутливішою з усіх людських створінь. «Вона справді могла би спаруватися зі мною?» — задумався Монео.
Усілякі перепони відволікли його увагу від неї. Доки Лето возив Хві довкола Цитаделі на повозі з підвісками, тут зібралася велика група придворних і Рибомовок. Усі придворні були у святкових блискучих шатах, здебільшого червоного та золотого кольорів. Рибомовки вдягли свій найкращий темно-синій одяг, що розрізнявся лише кольорами облямівок та яструбів. Вантажний караван на повозі із підвісками тягся позаду, ним займалися Рибомовки. Повітря було повне куряви, збуджених звуків і запахів. Більшість придворних злякалася, почувши про місце їхнього призначення. Дехто відразу ж закупив власні намети й павільйони. Це все послали вперед, разом з іншим громіздким скарбом, складеним на піску відразу ж за досягом ока з Туоно. Рибомовки, що входили до складу супроводу, не виявляли святкового настрою. Голосно нарікали, коли їм заборонили взяти лазеростріли.