— Хіба ж це не я її створив, Монео? — спитав Лето. — Хіба ж не я керував її походженням і вихованням?
— Вона моя єдина дочка, єдине моє дитя, Владико.
— Вона дещо нагадує мені Харк-аль-Аду, — промовив Лето. — Схоже, у ній небагато від Гані, хоч мало би бути. Можливо, вона пов’язана з нашими предками в розплідній програмі Сестринства.
— Чому ви так кажете, Владико?
Лето замислився. Чи повинен Монео знати особливість своєї дочки? Інколи Сіона зникала з пророчого видіння. Золотий Шлях зоставався, але Сіона щезала. І все-таки… не володіла передзнанням. Була унікальним феноменом і, якщо виживе… Лето вирішив, що не скаламутить працездатності Монео зайвою інформацією.
— Згадай своє минуле, — сказав Лето.
— Справді, Владико! І в неї такий потенціал — набагато більший, ніж був у мене. Однак це також робить її небезпечною.
— А ще вона тебе не слухатиме, — додав Лето.
— Ні, але я маю агента серед її бунтівників.
«Це, мабуть, Топрі», — подумав Лето.
І без передзнання було зрозуміло, що Монео матиме там свого агента. Від часу смерті Сіониної матері Лето дедалі краще розумів дії Монео. Підозри Нейли вказували на Топрі. А зараз Монео демонстрував свої острахи та вчинки, пропонуючи їх як ціну майбутньої безпеки доньки.
«Як не поталанило, що він став батьком лише однієї дитини від цієї матері».
— Згадай, як я ставився до тебе за подібних обставин, — сказав Лето. — Ти знаєш вимоги Золотого Шляху не гірше за мене.
— Але я був молодим і дурним, Владико.
— Молодим і зухвалим, проте аж ніяк не дурним.
Монео змусив себе ледь усміхнутися у відповідь на комплімент, а сам подумки дедалі більше впевнювався, що тепер він розуміє наміри Лето. Хоч це небезпечно!
Щоб підживити його впевненість, Лето сказав:
— Ти знаєш, як сильно я люблю несподіванки.
«Це правда, — подумав Лето. — Монео знає про це. Але навіть коли Сіона застає мене зненацька, вона нагадує мені про те, чого я боюся найбільше — одноманітність і нудьгу, що можуть зруйнувати Золотий Шлях. Глянь, як нудьга тимчасово віддала мене під владу Дункана! Сіона — це контраст, завдяки якому я знаю свої найглибші страхи. Хвилювання Монео за мене обґрунтоване».
— Мій агент далі стежитиме за її новими спільниками, Владико, — сказав Монео. — Вони мені не подобаються.
— Її спільники? Я теж колись мав таких спільників.
— Бунтівників, Владико? Ви? — Це справді виявилося для Монео несподіванкою.
— Хіба ж я не довів своєї прихильності до бунтівників?
— Але Владико…
— Аберації з нашого минулого численніші, ніж ти думаєш!
— Так, Владико. — Монео був засоромлений, та й досі цікавий. І знав, що інколи Бог-Імператор ставав балакучим після смерті Дункана. — Напевно, ви бачили багатьох бунтівників, Владико.
Думки Лето, усупереч його волі, провалилися в спогади, викликані цими словами.
— Аххх, Монео, — пробурмотів він. — Мої подорожі предківськими лабіринтами дають змогу згадати незліченні місця та події, яких я ніколи не хотів би побачити знову.
— Можу уявити ваші внутрішні подорожі, Владико.
— Ні, не можеш. Я бачив стільки людей і планет, що вони втрачають значення навіть в уяві. Ох, які краєвиди я бачив. Каліграфія чужих доріг, помітна з космосу й відбита в моєму найглибшому баченні. Звітрілі скульптури каньйонів, скелі й галактики вкарбували в мене певність, що я лише пилинка.
— Не ви, Владико. Звичайно, не ви.
— Менше ніж пилинка! Я бачив людей і їхні безплідні соціуми в стількох повтореннях, що їхня марнота наповнює мене нудьгою, чуєш?
— Я не хотів розсердити свого Владику, — покірно сказав Монео.
— Ти мене не сердиш. Інколи дратуєш, не більше. Не можеш уявити те, що я бачив, — каліфів та імджідів, ракаїв, раджів і башарів, королів та імператорів, пріматосів і президентів — усіх їх я бачив. Усі вони — феодальні вожді. Кожен із них — малий фараон.
— Вибачте мені за самовпевненість, Владико.
— Кляті римляни! — гукнув Лето.
Він повторив це своїм внутрішнім предкам: «Кляті римляни!»
Їхній регіт змусив його забратися з внутрішньої арени.
— Не розумію, Владико, — насмілився озватися Монео.
— Це правда. Ти не розумієш. Римляни рознесли хворобу фараонів, як хлібороб, що розкидає насіння майбутнього урожаю. Цезарі, кайзери, царі, імператори, цісарі, палатини… кляті фараони!