— Знаєш, — спитав він, — що відколи я став таким, ти перша, хто торкається моїх щік?
— Але я знаю, чим ти є і чим був, — сказала вона.
— Чим я був… ах, Хві. Те, чим я був, стало лише цим обличчям, а вся решта загубилася у тінях пам’яті… прихована… зникла.
— Не прихована від мене, коханий.
Він глянув просто на неї, не боячись уже прикипіти поглядом.
— Чи можливо, аби іксіани знали, що вони створили насправді, творячи тебе?
— Запевняю тебе, Лето, кохання моєї душі, що не знають. Ти перший, єдиний, кому я відкрила себе насправді.
— Тож не будемо оплакувати того, що могло бути, — сказав він. — Так, моя кохана, я поділю з тобою свою душу.
* * *
Думайте про це як про пластичну пам’ять, силу, що скеровує вас і ваших супутників у напрямку племінних форм. Ця пластична пам’ять намагається повернутися до свого древнього обрису — родоплемінного суспільства. Вона — це все, що нас оточує: феоди, дієцезії, корпорації, військові загони, спортивні клуби, танцювальні групи, спілка бунтівників, рада планування, молитовний збір… кожна така організація складається з майстра та слуг, господаря та паразитів. І рої пристроїв для відчужування (зокрема й ці слова!) зазвичай прямують до внесення їх у масив аргументів за повернення до «тих кращих часів». Я відчайдушно прагну навчити вас іти іншими шляхами. Ви маєте квадратні думки, що опираються колам.
Айдаго виявив, що може впоратися з підйомом, не думаючи про нього. Це тіло, вирощене тлейлаксу, пам’ятало речі, про які тлейлаксу навіть не підозрювали. Його справжня перша молодість могла давно загубитися в еонах, але мускули, завдяки тлейлаксу, були молодими, і, дряпаючись нагору, він міг видобути з забуття спогади свого дитинства. У дитинстві він навчився виживати, тікаючи у високі скелі своєї рідної планети. Не важило те, що камені привезли сюди люди, формували їх також століття погодних змін.
Ранкове сонце припікало в спину Айдаго. Він чув, як Сіона з зусиллями дістається порівняно простої опорної позиції на вузькому виступі далеко внизу під ним. Айдаго не мав практично жодної користі з її підтримки, але саме такий аргумент урешті-решт змусив Сіону погодитися з тим, що вони мають спробувати цей підйом.
Вони.
Сіона не погоджувалася, щоб він спробував сам.
Нейла, три її помічниці-Рибомовки, Ґарун і троє обраних ним музейних фрименів чекали на піску біля підніжжя бар’єрної Стіни, що оббігала Сар’єр.
Айдаго не думав про висоту Стіни. Думав лише про те, де слід поставити руку чи ногу при наступному кроці. Думав про моток легкої линви довкола плечей. Ця линва й була висотою Стіни. Він виміряв її знизу, тріангулюючи по піску, а не лічачи кроки підйому. Якщо линва була достатньо довгою, то її вистачить. Стіна була такою заввишки, як линва завдовжки. Кожен інший спосіб мислення міг лише притупити його мозок.
Шукаючи опорних точок, яких він не міг бачити, Айдаго обмацував рівну поверхню… ну, не зовсім рівну. Вітер і пісок, інколи навіть дощ, спека та холод робили свою ерозійну справу впродовж трьох тисячоліть. Айдаго цілий день простояв на піску під Стіною, пильно вивчаючи, чого тут досягнув Час. У пам’яті він зафіксував певні схеми: навкісну тінь, тонку риску, напівзруйнований горбик, маленький скельний виступ тут і там, угорі.
Його пальці вчепилися за гостру щілину над ним. Він обережно перевірив, чи витримає ця опора його вагу. Так. Трохи відпочив, притиснувшись обличчям до теплого каменя, не дивлячись ні вгору, ні вниз. Просто був тут. Усе залежало від темпу. Не можна допустити, щоб його плечі втомилися надто рано. Вагу слід розподілити між стопами й передпліччями. Пальці неодмінно постраждають, але, доки кості та сухожилля в порядку, на це можна не зважати.
Він іще раз підтягся вгору. Уламок скелі відірвався під його долонею, пил та камінці посипалися на праву щоку, але він навіть не відчув цього. Кожна частка його свідомості концентрувалася на обмацуванні руками, на рівновазі ніг, що спиралися на крихітні випуклості. Він був пилинкою, часткою, що протистоїть гравітації… тут тримаючись пальцем руки, там спираючись на палець ноги, інколи чіпляючись за поверхню суто силою волі.
Його кишеня віддувалася від імпровізованих гаків, але йому не хотілося їх використовувати. Так само імпровізований молоток звисав з пояса на короткому шнурку, вузол якого безпомильно пам’ятали його пальці.
З Нейлою йшло тяжко. Вона не погодилася б віддати свій лазеростріл. Але підкорилася прямому наказові Сіони супроводжувати їх. Дивна жінка… дивно слухняна.