— Кохання моєї душі, я розгадала чергову твою таємницю.
— То хай вона злетить із твоїх уст, — жартівливо відповів він, підтримуючи посталу між ними близькість.
— Ти рідко потребуєш слів, — сказала вона. — Промовляєш просто до чуттів самим своїм життям.
По всій довжині його тіла пробігло тремтіння. Минула хвилина, перш ніж він зумів заговорити, а голос став таким, що вона мусила прислухатися, аби розібрати його крізь гамір, з яким збирався їхній весільний поїзд.
— Між надлюдським і нелюдським, — сказав він, — я мав мало місця для людського буття. Дякую тобі, ніжна й люба Хві, за цей маленький простір.
* * *
У всьому моєму Всесвіті я не бачив закону природи, що був би незмінним і неуникним. Всесвіт — це лише змінні взаємозв’язки, які короткотривала свідомість інколи сприймає як закони. Тілесні чутливості, які ми називаємо собою, є ефемеридами, що гаснуть у сяйві нескінченності, швидкоплинним усвідомленням тимчасових умов, які обмежують нашу діяльність і змінюються разом зі змінами цієї діяльності. Якщо мусиш позначити абсолют, використай його слушну назву: Тимчасовість.
Нейла першою помітила, що наближається весільний поїзд. Рясно спітніла в полуденній спеці, вона стояла біля однієї з кам’яних колон, що позначали береги Королівської Дороги. Раптовий спалах віддаленого відблиску привернув її увагу. Вона, примруживши очі, глянула в той бік і з трепетом усвідомлення зрозуміла, що бачить сонячний зайчик, відбитий від покривала повозу Бога-Імператора.
— Під’їжджають! — гукнула вона.
Тоді відчула голод. Збираючись зопалу, неспроможні думати ні про що інше, вони не взяли з собою їжі. Лише фримени принесли воду, і це тому, що «фримени завжди беруть воду, покидаючи січ». У них це стало ритуалом.
Нейла торкнула пальцем приклад лазеростріла, припоясаного їй до стегон. Міст розкинувся не далі як за двадцять метрів перед нею, його ельфійська конструкція вигиналася над прірвою, наче чужосвітня фантазія, що поєднувала одну безплідну поверхню з іншою.
«Це божевілля», — подумала вона.
Але Бог-Імператор підтвердив свій наказ. Він вимагав, аби Нейла підкорялася Сіоні у всьому.
Накази Сіони були чіткими, не залишали обхідних шляхів. А Нейла не мала тут змоги спитати свого Бога-Імператора. Сіона сказала: «Коли його повіз буде на середині мосту — тоді!»
— Але чому?
Вони стояли осторонь від інших, у холодному світанку, на вершині Бар’єрної Стіни. Нейла почувалася невпевнено, була тут самотньою, віддаленою і вразливою.
Годі було заперечити похмурому виразу обличчя Сіони, її тихому, але напруженому голосу:
— Думаєш, що можеш завдати шкоди Богу?
— Я… — Нейла могла тільки стенути плечима.
— Ти мусиш мені підкорятися!
— Мушу, — погодилася Нейла.
Нейла пильно придивлялася, як наближається далекий кортеж, зауважила барвисті шати придворних, щільну синю масу її сестер-Рибомовок… блискучу поверхню повозу Владики.
Вона вирішила, що це чергове випробування. Бог-Імператор повинен знати. Він повинен знати, як віддане Йому серце Нейли. Це випробування. Накази Бога-Імператора мусять виконуватися передусім. Це був найперший урок з її дитинства Рибомовки. Бог-Імператор сказав, що Нейла мусить підкорятися Сіоні. Це було випробуванням. Чим іще це може бути?
Глянула на чотирьох фрименів. Дункан Айдаго розставив їх безпосередньо на дорожньому полотні, вони частково перекривали вихід з цього кінця мосту. Сиділи спинами до неї і поглядали крізь міст, чотири коричневовбрані могильні кургани. Нейла почула звернені до них слова Айдаго.
— Не залишайте цього місця. Мусите тут його привітати. Встаньте, коли він до вас наблизиться, і низько вклоніться.
Вітання, так.
Нейла кивнула сама собі.
Трьох інших Рибомовок, які піднялися з нею на Бар’єрну Стіну, вислали до середини мосту. Усі вони знали тільки те, що сказала їм Сіона в присутності Нейли. Вони мали чекати, доки Королівський Повіз не наблизиться до них на відстань кількох кроків, тоді повернутися і йти перед ним, танцюючи та ведучи його й усю процесію до спостережного пункту над Туоно.
«Якщо я розріжу міст своїм лазерострілом, ці троє помруть, — подумала Нейла. — І всі інші, що прибудуть із нашим Владикою».
Нейла витягла шию, щоб заглянути в ущелину. Звідси вона не бачила річки, але чула далекий шум, з яким вода розбивалася об каміння.