Вони всі помруть!
Якщо тільки Він не вчинить Чуда.
Ось що це було. Сіона готує сцену для Святого Чуда. Що ще могла планувати Сіона, тепер, коли її випробувано, коли вона носила однострій командирки Рибомовок? Сіона склала присягу Богу-Імператору. Вона була випробувана Богом, коли вони вдвох були в Сар’єрі.
Нейла самим поглядом звернулася праворуч, подивившись на проєктантів цього вітання. Сіона з Айдаго стояли пліч-о-пліч на дорожньому полотні, метрів за двадцять праворуч від Нейли. Глибоко занурилися в розмову, час від часу перезиралися, киваючи головою.
Тут Айдаго торкнувся руки Сіони дивно власницьким жестом. Один раз кивнув головою і рушив у бік мосту, зупинившись біля кутньої підпори просто перед Нейлою. Глянув униз, а тоді перейшов до другого ближнього кутка мосту. Знову зазирнув униз і стояв там кілька хвилин, потім повернувся до Сіони.
«Яке він дивне створіння, цей гхола», — подумала Нейла. Після того несамовитого сходження на Стіну вона вже не мала його за людину. Айдаго був чимось іншим, деміургом, першим після Бога. Але він міг плодитися і розмножуватися.
Далекий вигук прикував увагу Нейли. Вона повернулась і глянула на міст. Кортеж пересувався знайомим трюхиканням Королівського паломництва. Зараз, коли до мосту зосталося кілька хвилин, перейшов на повільнішу ходу. Нейла розпізнала, як попереду марширує Монео, його однострій був сліпучо-білим, кроки непохитними, погляд скерований уперед. Покривало повозу Імператора було запечатаним. Він дзеркально-непрозоро виблискував, пересуваючись за Монео на колесах.
Відчуття містерії заполонило Нейлу.
Чудо мусило статися!
Нейла глянула праворуч, на Сіону. Та відповіла їй поглядом і кивнула. Нейла витягла лазеростріл із кобури, прилаштувала його до кам’яної колони, прицілилася. Спершу трос ліворуч, тоді трос праворуч, тоді ельфійське пласталеве кріплення ліворуч. Лазеростріл здався долоні Нейли холодним і чужим. Вона з тремтінням вдихнула, щоб заспокоїтися.
«Я мушу підкорятися. Це випробування».
Побачила, як Монео відриває погляд від дорожнього полотна і, не змінюючи кроку, обертається, щоб гукнути щось чи то в бік повозу, чи тим, що йшли позаду. Нейла не розібрала слів. Монео знову повернувся вперед. Нейла завмерла, як частина кам’яної колони, що частково закривала її тіло.
Випробування.
Монео побачив людей на мості та біля його дальнього кінця. Розпізнав однострої Рибомовок, спершу здивувався, хто міг влаштувати це привітання. Він обернувся і гукнув до Лето, але покривало повозу Бога-Імператора зоставалося непрозорим, приховуючи всередині Хві та Лето.
Монео був уже на мосту, а повіз скреготів по навіяному піску позаду нього, коли він нарешті розгледів Сіону та Дункана, що стояли за дальнім кінцем. Розпізнав також чотирьох музейних фрименів, які сиділи на дорожньому полотні. У думках Монео зазміїлися сумніви, але він не міг відхилитися від плану. Ризикнув глянути вниз на річку — платиновий світ, пійманий у світлі полудня. За ним гуркотів повіз. Пропливання ріки, пропливання кортежу, широке значення тих речей, у яких він відігравав роль, — усе це скувало його мозок у запаморочливому відчутті неуникного.
«Ми — не люди, що йдуть цим шляхом, — подумав він. — Ми первинні елементи, які поєднують один фрагмент Часу з іншим. А коли перейдемо, все позаду нас зникне, запавшись у не-звук, у щось схоже на не-місце іксіан, але ніколи не буде вже таким самим, як до нашого приходу».
Крізь пам’ять Монео промчав уривок із однієї з пісень лютністки, він утупився в цей спогад. Знав цю пісню як побажання, бажання, щоб усе закінчилося, усе минуло, усі сумніви розвіялися, повернувся спокій. Тужлива пісня пропливала в його свідомості як дим, звиваючись і зачаровуючи.
Монео вирішив, що пісня лютністки дійсно стара, пісня древніх фрименів, безсумнівно. І вона розповіла йому дещо про нього самого. Він прагнув, щоб гості справді пішли, хвилювання закінчилися, знову настав спокій. Спокій був таким близьким… але він не міг покинути своїх обов’язків. Подумав про весь багаж, розкладений на піску за Туоно. Невдовзі вони все це побачать — намети, їжа, столи, золоті тарілки й саджені самоцвітами ножі, світлокулі в арабескових формах древніх ламп… усе багате й розраховане на цілковито інше життя.