Я теж колись почувалася забутою Богом. Мені знадобилися довгі роки терапії, щоб позбутися проблем, які пригнічували мене ще з дитинства, мучили й завдавали болю. Десь наприкінці терапії, після місяців примирення з усіма кривдниками, моя лікарка зауважила, що залишився ще один «кривдник», з яким мені треба помиритися. Вона також казала, що я можу сердитися на Бога за те, що Він не врятував мене, не захистив, не був зі мною тоді, коли я Його найбільше потребувала. Але я запевнила її, що не серджуся на Бога. Хоча десь глибоко всередині мою віру підточували сумніви, які щоразу викликали набридливі запитання: «Де був Господь? Чому Він дозволив мені так страждати? Як Він міг?» Та я завжди зацитькувала ці питання, я переконувала себе, що Бог завжди поряд зі мною. Я не могла дозволити собі сердитися на Бога, тим більше що іноді Він був єдиним, на кого я могла розраховувати. Як я можу на Нього сердитись? Я не посмію.
Я назавжди запам’ятала картинки, які нам показували в першому класі школи Непорочного Зачаття. Балтиморський катехізис зображував почорнілу душу — вона ставала такою, коли ми грішили. Якщо я сердитимусь на Бога, чи не буде це найстрашнішим гріхом? Я була впевнена, що в книзі моїх гріхів Господь запише його в категорію «смертні гріхи» і схилить шальки терезів аж ніяк не на мою користь.
Я знала, що не налетять чорні хмари, мене не вразить блискавка, небо не розверзнеться і громовий голос не винесе мені смертний вирок. Ні, в таке я не вірила. Я не боялась удару блискавки, але переживала за свою роботу, здоров’я, дочку. Я не хотіла провалити іспит Йова, відомого біблійного персонажа. Диявол спокушав його звинуватити Бога в усіх нещастях, які йому випали. Тому я молилась і вдавала, що все чудово. Аякже, у мене не було ніяких претензій до Бога. Мене дратував цілий світ і всі, хто його населяє.
Одного разу на роботі я розсердилася на начальника за щось таке незначне, чого зараз навіть не можу пригадати. Я вилетіла з редакції, заскочила до машини і зірвалася з місця так, що з-під шин вилетіли іскри. На щастя, начальник не був тоді на стоянці, а то я б не встигла загальмувати. Я приїхала додому, вгамувала свій гнів, охолола, сіла за швацьку машинку і спробувала спокійно полагодити сукню. Посеред роботи голка розламалася навпіл.
Це була остання крапля. Я лаялась і била кулаками по столу. Тоді сіла в машину і поїхала покататись. Я кричала і виливала свій гнів і свою образу на всіх, хто покинув і скривдив мене. Коли я викричалась, то зрозуміла, що серджуся не на батьків, черниць, начальника чи ще на когось із мого минулого, насправді мене розізлив Всевишній. І я взялася вичитувати Бога. Я кляла Його на чім світ стоїть і, не стримавшись, навіть брутально вилаялась. Несподівано на мене ніби щось найшло.
Я заспокоїлась.
За всією тією злобою ховався глибокий спокій. За стіною образ мені відкрилася любов Господа. Я відчула, як усередині розливається тепло, так, ніби Бог усміхається до мене і каже: «Ну що, тепер тобі краще?» Я засміялася. Господь хотів, щоб я позбулася всіх образ, які носила в собі роками, щоб я зблизилася з Ним.
Один єзуїтський священик придумав назву для такої молитви. З отцем Джимом Льюїсом я познайомилась у монастирі єзуїтів у Пармі. Простими словами він умів проникати в душу. Він сказав мені, що Бог хоче мати з нами справжні і щирі стосунки, щоб ми були чесними і відкритими, як у щасливому шлюбі. Отець Льюїс зрозумів це після того, як його перевели на нову роботу. Він її ненавидів. Він хотів бути смиренним і терплячим, але почувався нещасним. Він спробував молитися з вдячністю, але це було нещиро. Він намагався бути щасливим слугою Божим, але йому це ніяк не вдавалося.
Аж ось одного дня священик не витримав. Він пішов до каплиці, привітався з Богом і тихенько вилаявся, скидаючи тягар зі своєї святої душі. Він повторював: «Прокляття. Прокляття. Прокляття. Прокляття. Прокляття». І все. Він повторював таку своєрідну молитву щодня, доки вона не зробила свою справу. Гнів зник, і з’явилося місце для інших почуттів. Він заспокоївся. Він поклав перед собою чистий аркуш. Тепер Бог міг писати на ньому.
Отець Льюїс назвав це «Молитва прокляття». Вона допомагає подолати роздратування і злість.
Бог не хоче, щоб ми були настільки святими, аж не були людьми. Бог не бажає фальшивих молитов і нещирої похвали. Бог хоче чесних, щирих, справжніх стосунків.
Тепер ми з Богом найкращі друзі. Щовечора гуляємо разом, щоранку сидимо разом і мовчимо. А цілий день розмовляємо. Насправді, здебільшого говорю я. Але що б не сталося протягом дня, ми лягаємо спати з чистим аркушем. Як у щасливому шлюбі, ніхто не лягає спати сердитим.