Ось типовий приклад того, як неправдива розповідь шириться, бо вона цікава й відповідає очікуванням або забобонам людей. Спершу трохи передісторії. Ви, може, чули про «Вознесіння». Деякі проповідники та письменники, використовуючи окремі уривки з Біблії, останнім часом змусили тисячі людей, здебільшого в Америці, вірити, що невдовзі кілька щасливчиків, вибраних за їхню доброчесність, раптом злетять до неба й зникнуть там. Це «Вознесіння» провістить обіцяне «Друге пришестя» Ісуса. Решта з нас – не вознесені – будуть «Залишені». Люди, яких ми знаємо, раптом щезнуть, не зоставивши жодного сліду. Імовірно, «до неба» означає, що вознесені австралійці полетять у протилежному напрямку, ніж вознесені європейці!
А тепер розповідь, про яку я згадав. Вона неправдива, хоч у неї багато хто вірить, і демонструє, як зазвичай ширяться хороші розповіді. Одна жінка з Арканзасу їхала на машині за вантажівкою, що везла надувні кульки у формі людського тіла в натуральну величину. Вантажівка перекинулася, і рожеві надуті ляльки злетіли до небес, бо були накачані гелієм. Думаючи, що вона побачила Вознесіння та Друге пришестя Ісуса, та жінка почала кричати: «Він повернувся, він повернувся!» і полізла крізь вікно на даху автівки на повному ходу, щоб теж вознестися на небеса. Як наслідок, аварія з двадцятьма автівками вбила тринадцятьох невинних людей і саму ту жінку. Зверніть увагу на підробну точність цього «тринадцятьох невинних людей». Ви можете подумати, що просто чутки не мали б таких подробиць. Але ви помилилися б.
Ви можете бачити, яка «поширювана» ця розповідь. Якби хтось розповів її вам як факт, ви майже напевне поспішили б переказати її комусь іще. Такі розповіді ширяться просто тому, що схожі на правду. Може, вони кумедні. Може, ми насолоджуємося увагою, яку отримуємо, коли переповідаємо хорошу історію. Розповідь про ляльок, накачаних гелієм, не лише надзвичайно яскрава: вона відповідає очікуванням або забобонам людей. Чи ви не бачите, як те саме може стосуватися розповідей про чудесні діяння Ісуса чи його воскресіння? Перші адепти молодої християнської релігії могли бути надто охочі переказувати ці оповідки та чутки про Ісуса, абсолютно не перевіряючи їхню правдивість.
Подумайте про перекручені легенди щодо атаки 11 вересня або вбивства Кеннеді, а потім уявіть, як ще легше й більше можна все перекрутити, якщо немає жодних камер, газет та письмових свідчень упродовж 30 років після події. Немає нічого, крім пліток. Саме така була ситуація після смерті Ісуса. По всьому Східному Середземномор’ю, від Палестини до Рима, виникали окремі осередки християн різного штибу. Зв’язки між цими місцевими групами були слабкі та нечасті. Євангелія ще не були написані. Ті люди не мали Нового Заповіту, який скріпив би їх разом. Вони розходилися в багатьох питаннях, наприклад, чи мали християни бути євреями (та обрізаними), чи було християнство цілою новою релігією. Деякі з послань апостола Павла демонструють лідера, який намагається упорядкувати цей хаос.
Узгоджений біблійний «канон» – офіційний перелік книг – встановили лише за кілька століть після смерті Павла. Сьогодні Біблія, яку читають християни (протестанти), – це стандартний канон із 27 книг Нового Заповіту та 39 книг Старого Заповіту (римо-католики та православні християни мають низку додаткових книг, часто називаних «Апокрифи»).
Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана єдині в офіційному каноні, але, як ми побачимо, приблизно в той самий час були написані багато інших проповідей Ісуса. Канон здебільшого затвердило зібрання чільників церков під назвою Нікейський собор. Це було 325 року н.е., у дні ейфорії після офіційного визнання християнства в Римській імперії, спричиненого наверненням імператора Костянтина Великого. Якби не Костянтин, вас, імовірно, навчали б поклонятися Юпітеру, Аполлону, Мінерві та іншим давньоримським богам. Набагато пізніше інші кілька великих імперій – Португальська (у Бразилії) та Іспанська (на решті континенту) – поширили християнство по всій Південній Америці. До речі, поширення ісламу в Північній Африці, на Близькому Сході та на Індійському субконтиненті теж стало наслідком військових завоювань.
Як я вже зазначав, Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана були лише чотирма з великої кількості Євангелій, наявних за часів Нікейського собору. Деякі з менш відомих Євангелій я згадаю трохи згодом. До канону могли включити будь-яке з них, але з різних причин цього не зробили. Часто так траплялося, бо їх вважали єретичними: це лише означало, що вони суперечили «ортодоксальним» віруванням учасників собору. Інколи так траплялося, бо їх написали трохи пізніше, ніж Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Івана. Однак, як ми вже бачили, навіть Євангеліє від Марка написане недостатньо рано, щоб вважати його потенційно правдивою історією.