Брахма втупився в карту, по тому знов озирнувся назад на кришталевий екран, довкола якого обвинувся, тримаючи власний хвіст у зубах, бронзовий Наг.
— Що, жерцю, — горить?
— Горить, Брахмо… палають усі склади!
— Накажи людям загасити пожежу.
— Вони вже гасять, о Могутній.
— Чого ж тоді ти мене турбуєш?
— Тут панує страх, о Великий.
— Страх? Чого ви боїтеся?
— Чорного, чиє ім’я не можу я вимовити у твоїй присутності, — сили якого неухильно зростають на півдні і вже контролюють морські шляхи, ставлячи нам перепони в торгівлі.
— Чом ти маєш боятися називати ім’я Нірріті в моїй присутності? Я знаю про Чорного. Гадаєш, це він палій?
— Так, о Великий… або радше якийсь його найманець і негідник. Ходить багато чуток про те, ніби Чорний хоче відрізати нас від решти світу, загарбати наші багатства, знищити наші припаси, підірвати наш дух, бо він збирається…
— Вас, жерців, захопити, звичайно.
— Мовлено Тобою, о Всемогутній.
— Може, твої побоювання не даремні, жерцю. Та скажи мені, хіба ви не вірите, що боги вступляться за вас, у разі Владика Зла зважиться напасти?
— Ми ніколи не мали й не маємо і крихти сумніву, о Наймогутніший. Просто хочемо нагадати тобі, що таке може статися, та освіжити наші постійні благання про прощення та про божественне заступництво.
— Твої благання почуто, жерцю. Не бійтеся.
Брахма вимкнув зв’язок.
— Він таки нападе.
— Звичайно.
— Мене цікавить, який-то він сильний. Хіба ніхто не знає, як воно насправді, Ганешо, га?
— Ти питаєш мене, мій Владико? Твого скромного політичного радника?
— А більше я нікого тут не бачу, скромний богоробе. Чи не знаєш, у кого може знайтися така інформація?
— Ні, Владико, не знаю. Всі сахаються того нечистого, наче самої смерті. Та що казати — такий він і є. Адже тобі відомо: жоден з трьох посланих мною на південь напівбогів так і не повернувся.
— Але й вони були сильні, хіба ні? Як їх там звали? І давно це було?
— Останнього ми посилали рік тому. То був новий Агні.
— Так; правда, був він казна-який — усе ще користався гранатами та вибухівкою… одначе сильний.
— Хіба що морально. Коли богів стає усе менше, доводиться вибирати з напівбогів.
— Колись у минулу пору я просто взяв би Громову Колісницю…
— У минулу пору не було Громової Колісниці. Яма…
— Цить! Адже тепер ми маємо свою Громову Колісницю. Гадаю, скоро вже над палацом Нірріті виросте велетенський димовий гриб.
— Брахмо, мені здається, що Нірріті може перепинити Громову Колісницю.
— Звідки ти взяв?
— Судячи з деяких, одержаних з перших уст повідомлень, він, здається, використовує проти наших бойових кораблів, що їх ми посилаємо проти його розбишак, самонавідні ракети.