— Чому ти раніш мені про це не сказав?
— Це зовсім свіжі повідомлення. І перша нагода, коли припало до слова про них згадати.
— Отже, ти вважаєш, нам не варто на нього нападати?
— Не варто. Зачекаймо. Дай йому зробити перший хід, тоді ми зможемо оцінити його силу.
— І таким чином змушені будемо пожертвувати Махартхою?
— Ну то й що? Ти хіба ніколи не бачив падіння міста?.. Яке йому буде пуття від тимчасового володіння Махартхою? Якщо ж ми не відвоюємо її в нього — хай тоді цей же гриб кивне своєю величезною білястою шапкою там, над самою Махартхою.
— Маєш рацію. Справа варта заходу, ми прицінимося до його сил і трохи їх підточимо.
— Саме так. Що накажеш?
— Хай будуть напоготові всі сили Небесного Міста. Відкликати Владику Індру зі східного континенту — негайно!
— Буде зроблено.
— І послати сигнал тривоги іншим п’яти містам на узбережжі — Лананді, Кайпуру, Кілбару…
— Пошлю негайно.
— Тоді гайда!
— Мене вже нема.
Час наче океан, простір наче його води, а в осередді — Сам — спокійний, рішучий.
— Боже Смерті, — озвався він, — які маємо сили?
Яма потягся і позіхнув, потім підвівся з пурпурового ложа, на якому дрімав, майже невидимий на його тлі. Він перейшов по кімнаті і подивився Самові в очі.
— Не беручи до уваги Образ, ось мій Атрибут.
Сам зустрів його погляд і витримав його.
— Це що, відповідь на моє запитання?
— Частково, — відповів Яма, — та це радше випробування твоєї власної сили. Схоже, вона до тебе вертається. Ти витримував мій смертоносний погляд довше, ніж це міг бодай який смертний.
— Я знаю, що моя могутність вертається. Я відчуваю це. І не вона одна, багато що вертається зараз до мене. Усі ці тижні і дні, проведені тут, у палаці Ратрі, я розмірковував про свої минулі життя. І знаєш, Боже Смерті, сьогодні я бачу, що не були вони суцільною невдачею. Дарма що Небо раз у раз мене перемагало, дорого їм обійшлася кожна перемога.
— Так, цілком може бути, що ти — знаряддя в руках долі. Зараз вони справді куди слабші, ніж у ту пору, коли ти кинув виклик їхній могутності у Махартсі. Та й з другого боку вони ослабли, бо люди відтоді стали сильніші. Боги знищили Місто Жадань, одначе не змогли знищити Акселераціонізм. Потім намагалися поховати Буддизм у надрах власного вчення, але й тут виявилися неспроможні. Не знаю, чи підмогла насправді Акселераціонізму твоя релігія, ота вигадана тобою баєчка, але тоді богам навіть на думку не спадало в цьому засумніватися. Ти напустив їм на очі такого туману, що вони не помітили, якої шкоди самі собі заподіяли, «визнавши» її за вчення, бо ж після того усі їхні замахи проти неї викликали антитеократичні настрої. Аби ти не був такий метикований, можна було б подумати, що ти осяяний.
— Дякую. Хочеш, я тебе благословлю?
— Ні, може, я тебе?
— Можливо, Смерте, але якомога пізніше. Однак ти не відповів на моє запитання. Скажи, будь ласкавий, які ж сили ми маємо?
— Гаразд. Ось-ось прибуде Кубера.
— Кубера? А де він?
— Довгі роки він переховувався і сіяв по світу наукові знання.
— Усі ці довгі роки? Ветхе, мабуть, тепер стало в нього тіло! Як же він витривав?
— Ти не забув Нараду?
— Мого давнього лікаря з Капіла?
— Його ж. Коли ти розпустив своїх списоносців після сутички у Махартсі, він, скориставшися з допомоги твоїх підданців, оселився у глухомані, прихопивши з собою все обладнання, що його ви забрали з Приймальні Карми. Я натрапив на нього багато років тому. Після розгрому Міста Жадань я, втікши з Небес за допомогою Засобу Чорного Колеса, вивів Куберу з його підземної схованки з-під руїн міста. Згодом він сам уже приєднався до Наради, який тримає нині підпільну крамничку тіл у горах. Вони працюють у парі. Ми відкрили такі крамнички і в кількох інших місцях.
— І Кубера буде з нами? Чудово!
— А Сіддхартха і досі Князь Капіла. І військо його князівства, безсумнівно, відгукнеться на його заклик. Ми вже послали воякам його заклик.
— Жменька їх, либонь, набереться. Та однаково приємно знати… атож.
— А ще Пан Крішна.
— Крішна? Що йому тут у нашому таборі робити? Де він?
— Він був тут. Я надибав на нього одразу ж у перший день прибуття. Він саме заходив з однією дівкою. Жаль брав дивитися.
— Чому жаль?
— Він старий. Жалюгідний немічний старий шкарбун, а й досі п’яниця та бабій. Проте Образ усе ще служить йому, коли-не-коли вертаючи то божественний чар натхнення, то часточку його неймовірної життєздатності. Його вигнали з Небес після Міста Жадань — лише за те, що він не побажав битися проти мене й Кубери, як-от Агні. Понад півстоліття тиняється він по світу, пиячить, гайтує за жінками, грає на своїй сопілці та — старіє. Ми з Куберою кілька разів намагалися його розшукати, та де там, він ніде не сидить довго на одному місці, волочиться по світах. Така вже поведенція в них, у відставних божеств плодючості.