— Я не підкоряюся наказам смертних.
— Тоді поглянь на полум’я справдешньої моєї сутності, коли не хоч, аби я прикував тебе он до того флагштока — на віки вічні.
— Приборкувач! Ти живий?
— Поклич до мене Тараку, — повторив він.
— Слухаюсь, Сіддхартхо. Буде виконано.
Сам плеснув у долоні, і елементалі шугнули в небо, і знову темною зробилася над ним ніч.
Набувши людської подоби, Владика Пекельного Колодязя зайшов до кімнати, де на самоті сидів Сам.
— Останнього разу я бачив тебе у день Великої Битви, — сказав він. — Пізніш почув, що вони знайшли засіб, як тебе знищити.
— Як бачиш, не знайшли.
— Як ти вернувся у світ?
— Владика Яма — Червоний — повернув мене назад.
— Велика й справді його сила.
— Принаймні її вистачило на це. А як нині ведеться ракшасам?
— Добре. Ми продовжуємо твою боротьбу.
— Справді? Яким чином?
— Ми допомагаємо твоєму колишньому спільникові — Чорному, Владиці Нірріті — в його війні супроти богів.
— Я так і думав. Тому й вирішив з тобою зустрітися.
— Ти хочеш приєднатися до нього?
— Я все це ретельно обміркував і, незважаючи на незгоду моїх товаришів, таки бажаю з ним об’єднатися, — але за умови, що він укладе з нами угоду. Я хочу, щоб ти відніс йому моє послання.
— А що в ньому, Сіддхартхо?
— В ньому така пропозиція: ми, Локапали — себто Яма, Крішна, Кубера і я — приєднаємося до нього в боротьбі проти богів, підемо в наступ з усіма нашими силами, машинами та помічниками, якщо відмовиться він від наміру переслідувати віруючих за Буддизм та Індуїзм — коли вже вони існують на світі, — і не намагатиметься навернути їх до свого вірування; а ще, коли ми переможемо, він не буде придушувати Акселераціонізм, як те робили боги. Та позирни на полум’я його сутності, коли даватиме він відповідь, і повідом мені, чи правду він сказав.
— Гадаєш, він згодиться на це, Саме?
— Так. Він знає, що тільки-но боги зійдуть з арени й перестануть силою насаджувати Індуїзм, як вони це роблять, він, Нірріті, дістане багато новонавернених. Як приклад, він міг бачити, чого я досяг у Буддизмі — і то незважаючи на опозицію богів. Свій шлях, своє вчення він вважає єдино правильним, доленосним, і вірить, що саме йому судилося взяти гору над усіма іншими. Тому-то я гадаю, що він погодиться на чесне суперництво. Передай йому моє послання та принеси його відповідь. Гаразд?
Тарака завагався. Його обличчя та ліва рука розтанули в повітрі.
— Саме…
— Що?
— Який же шлях — істинний?
— А… он що! І ти питаєш мене? Звідки я знаю?
— Смертні звуть тебе Буддою.
— Це тому лише, що вони обтяжені мовою та невіглаством.
— Ні. Я дивився на твоє полум’я і зву тебе Богом Світла. Ти приборкуєш їх, як приборкував нас, ти випускаєш їх на волю, як випустив нас. Це ти своєю владою дав їм віру. Ти — той, ким себе проголосив.
— Я брехав. Сам ніколи в це не вірив і не вірю. Точнісінько так само я міг обрати інший шлях, наприклад, релігію Нірріті, якби не боявся розп’яття — болюча процедура. Я міг обрати те, що звуть Ісламом, аби не знав, як хитро змішується він з Індуїзмом. Мій вибір ґрунтується на розрахунку, а не підказаний натхненням, і я — ніщо.
— Ти — Бог Світла.
— Віднеси ж моє послання. На теми релігії ми зможемо посперечатися іншим разом.
— То А окапали, кажеш, це Яма, Крішна, Кубера й ти сам?
— Так.
— Виходить, він і справді живий. Скажи мені, Саме, перед тим, як я вирушу… можеш ти перемогти у двобої Владику Яму?
— Не знаю. Хоча — навряд. Не думаю, щоб хто-небудь зміг.
— А він може перемогти тебе?
— Можливо — в чесному поєдинку. Завжди, коли ми зустрічалися з ним у минулому як вороги, мені або щастило, або вдавалося його обдурити. Я фехтував з ним недавно, і в цьому його ніхто не перевершить. Надто вже він вигадливий у всьому на шляхах нищення і руйнації.
— Ясно, — мовив Тарака, і його права рука та добряча половина грудної клітки здиміли й попливли геть. — Гаразд, хай буде лагідна над тобою ніч, Сіддхартхо. Я вирушаю з твоїм посланням.
— Дякую, хай і над тобою буде лагідна ніч.
Тарака увесь здимів — і розчинився у громовиці.
Високо над світом заходить смерч: це Тарака.
Нехай гроза лютує довкола нього, йому байдуже до її навіженства.
Кресав грім, дощ лив як з відра, в імлі потонув Міст Богів.
Але все це його не бентежило.
Бо ж він — Тарака, ватаг ракшасів. Владика Пекельного Колодязя…
І він — наймогутніша істота на світі — окрім Приборкувача.
Та ось Приборкувач повідав йому, що є Хтось Могутніший і над ним… І вони знову битимуться в одному таборі.