— А де жрець? — спитав Брахма.
— Надворі, зв’язаний. Можу притягти його сюди, коли маєш охоту послухати молитов…
— Хто ти такий, що носиш тюрбан Перших і заходиш до Храму озброєний?
— У мене таке дивовижне відчуття, ніби все це колись уже зі мною відбувалося, — промовив чоловік.
— Відповідай на мої запитання!
— Хочеш, щоб Нірріті було зупинено, Пані? Чи ти згодна віддати йому всі ці міста вздовж узбережжя?
— Ти випробовуєш терпіння Небес, смертний! Ти не вийдеш з Храму живий.
— Твої смертельні погрози нічого не важать для головного з Локапалів, Калі.
— Локапалів більше немає, та й не було серед них головного.
— Ти бачиш його на власні очі, Дурго.
— Яма? Це ти?
— Ні, але він тут, зі мною, — так само як Крішна й Кубера.
— Агні загинув. Нові Агні гинуть один за одним, відтоді як…
— Від часів Міста Жадань. Я знаю, Чанді. Я не був у складі первісної команди. Рілд не вбив мене. Примарна кицька, що так і лишиться безіменною, он як постаралася, але й того виявилось замало. Нині я знову перейшов Міст Богів і вернувся. Локапали обрали мене за проводиря. Ми збираємось захищати Кайпур і розбити Нірріті, якщо Небо нам допоможе.
— Саме… ти… не може цього бути!
— Тоді клич мене як завгодно: Калкін або Сідцхартха, Татхагатха або Магасаматман, Приборкувач, Будда чи Майтрея. Однаково це буду я, Сам. Я прийшов віддати тобі шану та укласти угоду.
— Кажи, яку!
— Люди змогли співіснувати з Небесами, але Нірріті — то зовсім інше. Яма з Куберою завезли до міста зброю. Ми можемо укріпити його та забезпечити надійний захист. Якщо Небеса поєднають свої сили з нашими, Нірріті знайде тут, біля Кайпура, свій кінець. І ми зробимо все для цього, якщо Небеса санкціонують Акселерацію та релігійну терпимість і покладуть край сваволі Владарів Карми.
— Ого замахнувся, Саме…
— Перші дві умови стосуються того, що вже й так існує, вони лише гарантують їм право вільно існувати й далі. А третє все одно станеться, байдуже до вподоби тобі це чи ні, отож даю тобі нагоду зіграти роль благодійника.
— Я подумаю…
— Даю тобі хвилину. Я зачекаю. Якщо ти все-таки скажеш «Ні», ми полишимо місто й дамо Ренфрю його захопити, сплюндрувати Храм. Після того, як він захопить ще кілька міст, тобі однаково не минути з ним сутички. Нас, одначе, вже не буде поряд. Ми зачекаємо, чим усе це скінчиться. Якщо після того, як вам намнуть боки, ти ще й лишатимешся при ділі, не ти вже вирішуватимеш, бути чи не бути тим умовам, про які я говорив. Втратиш ти владу чи ні, ми все одно зможемо подужати Чорного й зупинити рештки його зомбі. В будь-якому разі ми досягнемо своєї мети. Але шлях, що його я тобі пропоную, куди вигідніший для тебе.
— Гаразд! Я негайно збираю свої сили. Ми разом кинемося в цю останню битву, Калкіне. Нірріті згине під Кайпуром! Хай хто-небудь лишиться тут, аби ми могли тримати постійний зв’язок.
— Я розташую тут свою штаб-квартиру.
— А тепер розв’яжи жерця та приведи його сюди. Він сподобиться одержати кілька божественних повелінь, а незабаром уздріє і богоявлення.
— Добре, Брахмо.
— Зажди, Саме! Після битви, як лишимося живі, я хотіла б побалакати з тобою — про взаємне поклоніння.
— Ти хочеш стати буддистом?
— Ні, знову жінкою…
— На все свій час і своє місце, а зараз у нас ні того ні того.
— Як настане час і знайдеться місце — я там буду.
— Зараз пришлю тобі твого жерця. Не вимикай зв’язку.
Тепер, після падіння Лананди, Нірріті правив службу серед її руїн, молився, благаючи перемоги над рештою міст. Його сержанти перейшли на повільний одноманітний барабанний ритм, і зомбі всі як один попадали навколішки. Нірріті молився, аж доки піт заросив йому обличчя, ніби вкрив лискучою скляною маскою, і почав затікати за лати — броньовані протези, що дарували йому силу багатьох. По тому звернув він обличчя своє до неба, глянув на Міст Богів і проказав:
— Амінь.
А далі повернувсь і подався у бік Кайпура, все його військо рушило за ним.
Коли підійшов Нірріті до Кайпура, там його піджидали боги. Військо з Кілбара дожидало його пліч-о-пліч з захисниками Кайпура.
Дожидали його напівбоги, герої, вельможники.
І дожидали браміни високого рангу, дожидало безліч послідовників Магасаматмана. Останні прибули на герць в ім’я Божественної Естетики.
Скинув поглядом Нірріті через заміноване поле, що ним пролягав шлях до міста, і побачив чотирьох вершників, що дожидали коло міської брами, чотирьох Локапалів, за спинами яких майоріли знамена Небес.
— Опустив він забрало й обернувся до Ольвегга.