— Кубера.
— Іди собі.
— Ні. Відчини, я не піду звідси, поки ти не відчиниш.
— Ну гаразд, зачекай хвилинку.
Невдовзі клацнув засув, і двері прочинилися всередину на кілька дюймів.
— Спиртним од тебе не тхне, то, мабуть, ти підчепив дівку, — зробив висновок Кубера.
— Ні, — відповів Яма, дивлячись на нього. — Чого тобі треба?
— З’ясувати, що в тебе негаразд. Допомогти, якщо зможу.
— Не зможеш, Куберо.
— Звідки ти знаєш? Я, так само як і ти, непоганий умілець. В іншому, звичайно.
Яма подумав, тоді відчинив двері ширше і відступив убік.
— Заходь, — сказав він.
На підлозі перед купою всіляких іграшок сиділа юна дівчина. Ще майже дитина, вона притискала до себе брунатне з білим цуценя і дивилася на Куберу широко розплющеними зляканими очима, та ось він посміхнувся і заспокійливо махнув рукою.
— Кубера, — сказав Яма.
— Ку-бра, — сказала дівчина.
— Це моя дочка, — повідомив Яма. — Її звуть Мурга.
— Ніколи не знав, що в тебе є дочка.
— Вона відстає в розвитку. Мозкова травма…
— Вроджена чи внаслідок перевтілення? — спитав Кубера.
— Внаслідок перевтілення.
— Зрозумів.
— Вона моя дочка, — повторив Яма. — Мурга.
— Так, — сказав Кубера.
Яма став поряд неї навколішки і підняв з підлоги кубик.
— Кубик, — сказав він.
— Кубик, — повторила дівчина.
Він узяв ложку.
— Ложка, — сказав він.
— Ложка, — повторила дівчина.
Він підняв м’яч і показав його їй.
— М’яч, — сказав він.
— М’яч, — повторила вона.
Він знову взяв кубик і показав його їй.
— М’яч, — сказала вона.
Яма впустив кубик.
— Допоможи мені, Куберо, — сказав він.
— Допоможу, Ямо. Якщо є якась рада, ми знайдемо її.
Він примостився коло них і підняв руки вгору.
Ложка одразу ожила, одухотворена ложкавістю, м’яч сповнився м’ячності, кубик — кубиковості, і дівчина засміялася. Навіть цуценя, здавалось, уважно вивчало іграшки.
— Локапали непереможні, — сказав Кубера, а дівчинка підняла кубик і довго-довго роздивлялася на нього, перше ніж назвала.
Як відомо, після битви під Кайпуром Владика Варуна вернувся до Небесного Міста. Майже відтоді почала занепадати система Небесної ієрархії. Вершителів та Владарів Карми замінили Доглядачі Перевтілення, а функції їхні відокремлено від Храмів. По-новому винайдено велосипед. Зведено сім Буддійських святинь. У палаці Нірріті розташовано художню галерею та Павільйон Ками. І далі щороку святкували Фестиваль в Алунділі, і танцівники його були неперевершені. Пурпуровий гай зберігся у всій своїй красі, його доглядали віруючі.
Кубера лишився з Ратрі в Кайпурі. Тек з Ольвеггом вирушили в Громовій Колісниці мандрувати по світі в пошуках невідомої долі. На Небесах правив Вішну.
Ті, хто молився сімом Ріші, складали їм подяку за велосипед та за своєчасну аватару Будди, за Майтрею, що означає Князь Світла; називали його так чи за те, що вмів він вергати блискавиці, чи за те, що намагався цього не робити. Інші й далі називали його Магасаматманом і запевняли, що він бог. Проте він, як і давніше, волів відкинути від свого імені «Мага» й «атман» і зватися просто: Сам. Він ніколи не казав, що він бог, проте, звичайно, ніколи й не заперечував цього. За тих обставин ні визнання, ні заперечення нічого не важили. Окрім того, серед людей він не лишався так довго, щоб дати поживу хитромудрим теологічним домислам. А про ті дні, коли він покинув світ, розповідають кілька суперечних історій.
Одне повторюється незмінно у всіх цих легендах: якось у присмерку, коли їхав він на коні понад берегом річки, злетів до нього невідь-звідки великий червоний птах, і був його хвіст утричі довший за тіло.
І ще до світанку покинув він Кайпур, і більш його ніхто ніколи не бачив.
І ось запевняють одні, що поява червоного птаха та його від’їзд — то всього лиш збіг обставин, і зовсім не пов’язані вони між собою. Кажуть, пішов він у пошуках ще не звіданого уповні супокою, дарованого шафрановим одіянням, бо вже виконав усе, заради чого вертався у світ, і встиг притомитися від бучної слави своїх перемог. Може, птах нагадав йому просто про швидкоплинну минущість пишноти і смертної слави. А може, й ні, коли вже на ту пору вирішив він покинути світ.
Інші кажуть, ніби не вдягав він більш шафранової мантії, а птах був посланцем Сил Вищих Над Життя, що прикликав його назад у Нірвану — знову спізнати Великий Супокій, вічне блаженство, слухати, як співають зорі над берегами неозорого океану. Вони кажуть, що перейшов він через Міст Богів. Кажуть, він не вернеться.