Кажучи це, жебрак скинув зі столу біля себе червоного жука завбільшки з ніготь великого пальця й заніс ногу в сандалії, ніби наміряючись роздушити його.
— Благаю тебе, брате, не чини йому зла, — втрутився чернець.
— Так їх тут повнісінько всюди, і Владарі Карми запевняють, що людина не може відродитися в подобі комахи, тому роздушити жука — то дія, що не обтяжить нічиєї карми[16].
— І все-таки, — заперечив чернець, — оскільки саме життя єдине, будь-яке життя є життя, у цьому монастирі всі сповідують вчення агімси[17] й не дають собі волі нищити бодай який його прояв.
— А проте, — заперечив Арам, — згідно Патанджалі, визначальним є радше намір, а не сам вчинок. Отже, якщо я убив не так з лихого наміру, як знічев’я, то я ніби й не вбивав. Признаюсь, я мав лихий намір, отже, якщо я і не вбив, то однаково на мене лягає тягар вини за той намір. Отож я міг би тепер наступити на жука і не став би від того гірший — згідно настанови агімси. Але оскільки я ваш гість, то, звісно, поважаю ваші звичаї і не вчиню такого. — Кажучи це, він відсунув ногу від комахи, яка уклякла непорушно, рудуваті вусики націлені вгору, мов антени.
— А він і справді вчений, — озвався один з ченців ордену Ратрі.
Арам посміхнувся.
— Дякую тобі, але це не так. Я лише смиренний шукач істини, якому колись випала щаслива нагода підслухати бесіди мудрих. О, якби ж таку нагоду було мені даровано й тепер! Якби поблизу з’явився якийсь учитель або мудрець, я не завагався б пройти по пекучих жаринах, аби, вмостившися коло ніг його, слухати його мову й наслідувати його приклад. Якби ж то…
Він замовк, бо погляди всіх присутніх зненацька обернулися до дверей у нього за спиною. Не повернувши голови, він враз потягся і придушив жука, що принишк у нього під рукою. Хітинова спинка жука луснула і з неї виткнулися назовні два тонюсінькі дротики та грань маленького кристалу.
І тільки тоді Арам обернувся. Погляд його зеленого ока перескочив через ченців, що сиділи вряд між ним і дверима, і втупився в Яму: на тому були шаровари, чоботи, сорочка, підперезана паском, плащ, рукавички — усе червоне, а голова обмотана тюрбаном кольору крові.
— «Якби ж то»? — повторив Яма запитально. — Ти сказав «якби ж то»? Тобто в разі який мудрець чи аватара божества затримався тут поблизу, то ти хотів би з ним познайомитись? Ти про це вів мову, незнайомцю?
Жебрак підвівся з-за столу і вклонився.
— Я — Арам, шукач і мандрівник, попутник кожному, хто прагне просвітлення.
Яма не відповів на уклін.
— Навіщо ти називаєш своє ім’я задом наперед, Владико Оман? Адже всі твої слова і вчинки волають про те, хто ти є насправді!
Жебрак здвигнув плечима:
— Не розумію тебе. — Але посмішка знов набігла йому на уста й він додав: — Я той, хто шукає Шлях та Істину.
— Важко повірити цьому, бо ж я був свідком твоїх підступних зрад — принаймні впродовж тисячі років.
— Але так довго живуть лише боги, це про них ти говориш.
— На біду, так. Ти припустився непоправної помилки, Маро[18].
— Якої ж?
— Ти гадав, що тобі дозволять вислизнути звідси живим.
— Визнаю, я передбачав, що так воно й буде.
— Але не передбачив безлічі нещасливих випадків, які можуть спіткати самотнього мандрівника у цім дикім краї.
— Я здавна подорожую один. А нещасливі випадки завжди спостигали не мене, а когось іншого.
— Ти, мабуть, певен, що в разі твоє тіло тут загине, атман твій переміститься в інше тіло, приховане десь у надійному місці. Либонь, хтось розшифрував мої записи, і тепер такі штуки можливі.
Жебрак насупився, мов грозова хмара.
— Ти навіть не уявляєш, які сили тяжіють донині над цим монастирем, вони не допустять жодного подібного переміщення.
Вийшовши насеред зали, він заволав:
— Ямо, ти дурень, коли протиставляєш свою нікчемну, піду палу у вигнанні силу могутності фантазій Примарника.
— Може й так, вельможний Маро, — відповів Яма, — але я надто довго чекав такої нагоди, аби відкладати її на пізніш. Згадай мою обіцянку у Місті Жадань! Якщо хочеш, аби ланцюжок твого існування не урвався, то спробуй прослизнути в ці єдині тут двері, на порозі яких я стою. І ніщо за межами цієї зали не врятує тебе тепер.
Тоді Мара підняв руки — і повсюди спалахнули вогні. Все палало. Полум’я вихоплювалось з кам’яних стін, зі столів і мантій ченців. Дим здіймався валом і клубочився по всій залі. Яма опинився у вирі вогненної стихії, але не зрушив з місця.
— Це найліпше, на що ти спроможний? — спитав він. — Твоє полум’я всюди, але нічого не горить.
16
Карма — закон природи, за яким будь-який вчинок людини — гріховний чи праведний — має свої відповідно негативні чи позитивні наслідки, що дедалі дужче позначаються на подальшій долі того, хто цей вчинок здійснює.
18
Мара — в буддійській міфології — уособлення зла, всього того, що веде до смерті живі істоти. Головна функція Мари — чинити перепони боддхісатвам, які прагнуть просвітлення.