— Ні, — мовив Сам, — я просто хотів випробувати на слухачах ще одну лінію доводів. Важко підбурити до повстання тих, для кого все — благо. В головах їхніх немає закамарку для зла, хоча страждання їхні від нього — нескінченні. Раб під тортурами, який знає, що народиться знову, — можливо, гладким купцем, — якщо страждатиме залюбки, дивиться на свою муку інакше, ніж той, у кого тільки одне життя. Він перестраждає усе, знаючи: хай яку велику муку терпить він тепер, його майбутні радощі будуть іще більші. В разі наш страдник не схоче вірити ні в добро, ні в зло, можна змусити красу й потворність послужити йому незгірш. Треба змінити лише назви, тільки й того.
— Отже, тоді це нова офіційна лінія партії? — спитав Яма.
— Аякже, — відповів Сам.
Яма сягнув рукою в непомітний розріз свого вбрання, вихопив кинджал і підніс його привітально вгору:
— Хай живе краса! — вигукнув він. — Хай згине потворність!
Хвиля мертвої тиші прокотилася джунглями. Заніміли всі звуки життя.
Яма підняв одну руку, а другою вклав кинджал назад у потайні піхви.
— Стійте! — звелів він і глянув угору, мружачись від сонця й повернувши голову вправо. — Геть зі стежки! В кущі!
Всі заметушилися. Постаті в шафранових мантіях мов вітром змело зі стежки. Ноші Ратрі застрягли поміж дерев, і вона стояла тепер поряд Ями.
— Що сталося? — спитала вона.
— Слухай!
Оте щось котилося з неба на вибуховій хвилі звуку. Воно зблиснуло над бескидами, майнуло навкоси над монастирем, геть постиравши дим з піднебесся. Громові згуки засурмили про його наближення; коли воно прорізало свій шлях крізь вітер і світло, повітря дрижало.
Це був хрест у вигляді літери «тау» з величезною петлею і вогненним хвостом позаду.
— Нищівник вилетів на полювання, — мовив Яма.
— Громова Колісниця! — закричав хтось із найманих воїнів, роблячи рукою знак.
— Шіва мчить! Нищівник…[24] — проказав чернець, витріщивши очі від страху.
— Відав би я тоді, який вдатний з мене майстер, то вже напевне відміряв би їй віку. Іноді я гірко каюся через свою геніальність, — нарікнув Яма.
Хрест пронісся попід Мостом Богів, гойднувся над джунглями й помчав на південь. Його ревіння поволі стихало, даленіючи. Запала тиша.
Несміливо цвірінькнула пташка. Їй відповіла друга. Тоді знов ожив гомін життя, і мандрівники вернулися на свою стежку.
— Він вернеться, — сказав Яма. Так воно й сталося.
Ще двічі того дня вони мусили тікати зі стежки, коли Громова Колісниця проносилась над їхніми головами. Останнього разу вона покружляла над монастирем, мабуть, спостерігаючи за поховальним ритуалом, який там відбувався. А тоді шугнула над горами й щезла.
Тої ночі вони стали табором під зірками. І наступної ночували просто неба.
На третій день вони вийшли до річки Діва неподалік маленького портового містечка Куна. Там уже була змога знайти судно, і того ж вечора вони попливли баркою на південь, туди, де Діва зливалася з могутньою Ведрою, а тоді далі, й нарешті до пристані Кайпура, куди тримали путь.
Пливучи річкою, Сам дослухався до її плюскоту. Він стояв на темній палубі, спершись руками на поруччя, й дивився на воду, де яскраве небо піднімалось і падало, а зірки горнулись одна до одної. І тоді ніч озвалася до нього голосом Ратрі звідкись зблизька:
— Ти проходив цим шляхом і раніше, Татхагатхо.
— Багато разів, — відповів він.
— Діва прекрасна, коли отак хлюпочеться й брижиться під зорями.
— Воістину прекрасна.
— От ми й прямуємо у Кайпур, до Палацу Ками. Що ти робитимеш, коли ми туди дістанемось?
— Якийсь час я помедитую, богине.
— Над чим же ти будеш медитувати?
— Над своїми минулими життями та над помилками, яких я припустився у кожному з них. Треба переглянути власну тактику й тактику своїх ворогів.
— Яма вважає, що Золота Хмара тебе змінила.
— Може, й змінила.
— Він вважає, що вона зробила тебе м’якшим, слабкішим. Ти завжди прикидався містиком, але тепер, на думку Ями, ти й справді став ним — собі і нам на згубу.
Сам похитав головою і роззирнувся довкола, проте не побачив Ратрі. Чи то вона була тут невидимкою, чи то пішла геть. Він проказав тихо і безвиразно:
— Я зірву ці зорі з небес і жбурну їх в обличчя богам, якщо доведеться. Я блюзнитиму в Храмах по всіх усюдах. Я ловитиму життя неводом, як рибалка ловить рибу. Я піднімуся знов у Небесне Місто, хай навіть кожна сходинка буде вогнем або гострим мечем, а шлях стерегтимуть тигри. Настане день, коли боги глянуть з Небес і побачать мене на сходах, а зі мною дар, якого вони бояться понад усе. Той день стане початком нової Юги[25]. Але спершу мені треба помедитувати трохи, — закінчив він, знов відвернувся до річки й задивився на воду.
24
Шіва — напівбог, керує матеріальною
25
Юга — епоха. Існує чотири юги, які постійно чергуються, змінюючи одна одну: Сатья-юга, Трета-юга, Двапара-юга і Калі-юга. В міру віддалення Сатья-юги й наближення Калі-юги відбувається дедалі більший занепад релігії і деградація людини.