Ілі, дзвіночок зв’язку, зателенькав знову, коли подмух штучного вітерцю доніс пахощі садового жасмину до ніздрів Брахми. Він зітхнув. Як йому кортіло, щоб дівчата обожнювали його — його фізичну міць, його ретельно виліплену вроду. Обожнювали як чоловіка, а не як бога.
Та хоча особливе, вдосконалене тіло Брахми спроможне на подвиги, недоступні чоловікові смертному, він завше нітиться у присутності того старого бойового коня, бога Шіви; дарма, що той має звичай вибирати собі звичайнісіньку зовнішність, жінки до нього, здається, так і липнуть. Чого доброго можна подумати, що стать бере гору над біологією — хоч як силкувався Брахма притлумити в собі пам’ять і зруйнувати ту частку духу, все марно: адже він народився жінкою і невідь-чому так жінкою і лишався. Це доводило його до навіженства, й він раз у раз перевтілювався, обираючи бездоганно мужні чоловічі тіла, проте однаково відчував свою недолугість, так наче ознака його справдешньої статі була витаврувана йому на чолі. Від цього хотілося тупати ногами і корчити страшні міни.
Він підвівся й почвалав до свого павільйону — повз низькорослі, химерно вигнуті в якійсь гротесковій красі дерева, повз решітки, обплетені в’юнкими рослинами, що поколихувались у сяйливій пишноті ранку, мимо ставків з голубими водяними лілеями, разків перлин, що звисали з кілець із білого золота, мимо ламп у вигляді дівочих фігурок, мимо триног, на яких курилися пряні пахощі, мимо восьмирукої статуї блакитної богині, яка грала на віні[31], коли знати, як її попросити.
Брахма зайшов до павільйону й попрямував до кришталевого екрана, довкола якого обкрутився, тримаючи хвіст зубами, бронзовий Наг, і ввімкнув механізм зворотного зв’язку.
На екрані спершу з’явилася нерухома снігова пороша, а потім він побачив верховного жерця свого Храму в Махартсі.
Жрець упав навколішки й тричі торкнувся підлоги своїм кастовим знаком.
— З чотирьох чинів божественних та вісімнадцятьох господарів Раю наймогутніший — Брахма, — завів свою пісню служитель культу. — Творець світу, Владика Небесної Височіні та всього під нею сущого. Лотос розквітає з твого пупка, руками ти сколочуєш океани, трьома кроками ніг своїх осягаєш Всесвіт. Барабан твоєї слави б’є страхом у серці ворогів твоїх. Під твоєю правицею обертається колесо закону. Ти приборкуєш катастрофи, зв’язуючи їх священною змією, мов припоною. Вітаю Тебе! Зглянься милостиво на благання Твого жерця. Благослови мене й почуй мене, Брахмо!
— Устань… жерцю, — мовив Брахма, так і не згадавши його імені. — Яка така преповажна справа змусила тебе отак терміново мене викликати?
Жрець устав, кинув швидкий погляд на мокрого Брахму й знову опустив очі.
— Ясновельможний, — промовив він, — я не здумав би тебе викликати, коли ти купаєшся, але тут ось прийшов один із твоїх шанувальників, який хотів би поговорити з тобою у справі, на мою гадку — надзвичайно важливій.
— Один з моїх шанувальників! Скажи йому, що всечулий Брахма чує всіх, нехай іде і молиться мені у Храмі — як воно заведено і як годиться!
Рука Брахми потяглася до вимикача, та раптом завмерла.
— А як він дізнався про лінію Храм — Небо? — спитав він, — і про прямий зв’язок святих отців з богами?
— Він каже, — відповів жрець, — що належить до когорти Перших і я маю переказати, що Сам бажає перемовитись з Тримурті.
— Сам? — вигукнув Брахма. — Сам? Та ні, не може ж він бути… отим Самом!
— Він відомий у цих краях як Сіддхартха, Приборкувач Демонів.
— Чекай моєї волі, — звелів Брахма, — та співай тим часом відповідні вірші з Вед.
— Слухаюсь, ясновельможний! — промовив жрець і заходився співати.
Брахма рушив у другу частину павільйону й зупинився перед своєю одежною шафою, міркуючи, що б його вдягнути.
Князь, почувши, що його кличуть на ім’я, одірвався од споглядання внутрішніх оздоб Храму. Жрець, імені якого він не запам’ятав, поманив його за собою в коридор. Він пішов за ним услід і опинився в потаємній комірці. Жрець намацав замаскований важіль, потяг угору, і ряд полиць розчахнувся назовні, немов двері.
Князь ступив уперед і опинився в розкішно оздобленій усипальниці. Блискучий відеоекран, довкола його обкрутився бронзовий Наг, тримаючи в зубах свій хвіст, висів над вівтарем-контрольною панеллю.
Жрець уклонився тричі.
— Вітаю Тебе, правителю Всесвіту, наймогутнішого серед чотирьох божественних чинів та вісімнадцятьох господарів Раю.
З пупка твого розквітає лотос, руки твої сколочують океани, трьома кроками своїми…
— Засвідчую істину слів твоїх, — урвав його Брахма. — Тобі дали благословення й вислухали. А тепер можеш іти собі й лишити нас самих.