Вона сиділа спиною до нього на малому ослінчику в далекому кутку кімнати, вдягнена в темно-синє сарі.
Він вистрибнув на підвіконня і кашлянув.
Вона швидко обернулась. Обличчя їй затуляла вуаль, і рис не можна було розпізнати. Вона глянула на нього крізь серпанок, тоді підвелась і рушила назустріч.
Тек вжахнувся. Богиня, колись така гнучка станом, роздобріла; тоді йшла — мов тростинка погойдувалась, а тепер ступала перевальцем; шкіра надто потемніла; ніс і підборіддя випнулись, це було помітно навіть крізь серпанок вуалі.
Тек похилив голову.
— «І ти полинула вслід за нами, коли ми вертали додому, як пташки до свого кубельця на дереві…» — заспівав він.
Вона стояла непорушно, як її статуя в головній залі.
— «Борони нас від вовка й вовчиці, борони нас від злодія, о Ноче, й будь милостива до нас у дорозі».
Вона повільно простягла руку над його головою.
— Благословляю тебе, маленька істото, — мовила вона по тому. — На лихо, це все, що я можу дати. Не пропоную тобі захисту, не дарую вроди, бо не можу та й сама не розкошую цими дарами. Як тебе звуть?
— Тек.
Вона торкнулась рукою свого чола:
— Колись я знала одного Тека, — провадила богиня, — у давні дні, в далекім краї…
— Я той самий Тек, пані.
Вона присіла до нього на підвіконня. Збігла мить, друга, і він помітив, що вона плаче, ховаючись за вуаллю.
— Не плач, богине. Тек коло тебе. Пам’ятаєш Тека з Архівів? Тека, Блискучого Списа? Він і нині готовий виконувати всі твої повеління.
— Тек… — промовила вона. — О Теку! І ти вигнанець? Я не знала! Нічого про це не чувала…
— О пані, ще один оберт колеса… І хто зна? Усе ще може обернутися навіть на краще, ніж колись було.
Плечі її затремтіли. Тек простяг був до неї руку, а тоді відсмикнув назад.
Вона обернулась і взяла його руку в свою. Довго-довго мовчала, а тоді озвалася:
— Як віддамось на поталу долі, то втраченого не віднайдемо і справ своїх не залагодимо, Теку Блискучий Списе. Ми самі повинні прокласти собі дорогу.
— Що ти маєш на гадці? — спитав він. — Покладаєш надії на Сама?
Богиня кивнула:
— Тільки на нього. Він наша надія у протистоянні Небу, любий Теку. Як пощастить його докликатися, ми матимемо шанс зажити знову.
— І тому ти вхопилася за цей шанс, ти, що й сама сидиш у пащі в тигра?
— А то ж чому! Коли нема живої надії, треба її вигадати. Трапляється, і фальшива монета проходить.
— Фальшива? То ти не віриш, що він був Буддою?
Вона захихотіла уривчастим смішком:
— Сам — неперевершений пройдисвіт на пам’яті богів і людей. Але ж і супротивника, грізнішого за нього, ніколи у Тримурті[3] не бувало. Та не дивися на мене так спантеличено, Архіваріусе! Адже ти знаєш: суть свого вчення, його напрямки й досягнення — геть усе він украв з доісторичних заборонених джерел. Воно було йому потрібне тільки як зброя. Наймогутнішою його силою була його криводушність. Якби ж то він до нас вернувся…
— Ясновельможна пані, святий він чи пройдисвіт, але він таки вернувся.
— Не жартуй зі мною, Теку.
— Богине і ясновельможна пані, я щойно від ясновельможного Ями, він зараз вимикає молитовну машину, як завжди невдоволений своїм успіхом.
— Ризиковано було протистояти таким могутнім силам… Бог Агні колись сказав, що нічого подібного зробити не можна, це недосяжно.
Тек підвівся.
— Богине Ратрі, — звернувся він до неї, — хто з богів, людей чи напівбогів тямить у цьому краще, ніж Яма?
— В мене немає відповіді на таке запитання, Теку, бо її не може й бути. Але чому ти такий певний, що в його невід упіймалася наша рибина?
— Тому що він — Яма.
— Тоді ось тобі моя рука. Супроводь мене знов, як колись, Теку. Ходімо подивимось на сплячого Боддхісатву.
Тек повів її до дверей кімнати, а далі сходами в нижні покої.
Світло — не від смолоскипів, а від генераторів Ями — заполонило печеру. Ложе, поставлене на платформу, затуляли з трьох боків екрани. Більшість механізмів теж було замасковано екранами й запонами. Ченці в шафранових мантіях, що обслуговували всю цю техніку, мовчки сновигали по великій залі. Яма, майстер-винахідник, стояв біля ложа.
Коли Ратрі й Тек наблизилися, кілька ченців, добре вишколені й завжди незворушні, не витримавши, ахнули. Тек швидко обернувся до жінки, що стояла поруч нього, й аж відступив на крок назад, так йому забило дух.
Де й ділася низенька зажурена матрона, з якою він щойно розмовляв. Тек знову бачив перед собою безсмертну Ніч, про яку написано: «Богиня заполонила собою широкий простір, від глибин до висот. Її блиск розганяє пітьму».
3
Тримурті — божественна Трійця з триєдиною функцією: Брахма — творець світу, Вішну — його охоронець, Шіва — руйнувач.