— Щ-що сталося? — спитав Шан.
— Підступне ошуканство, — відповів Сіддхартха, — ница зрада, о Шане з Ірабека! Зараз один з моїх людей одвезе тебе до мого особистого лікаря на огляд. По тому як відпочинеш трохи, раджу тобі подати скаргу в читальню Брахми. Мій цілитель полікує тебе в заїзді у Гаукани, а потім ти вільний. Дуже шкодую, що так сталося. Напевне, помилку виправлять. А як ні, то згадуй останню облогу Капіла і вважай, що ми поквиталися, звели всі наші порахунки. Бувай здоров, брате-князю.
Він уклонився Шанові, а його люди допомогли тому осідлати гнідка Гаукани, якого Сіддхартха позичив заздалегідь.
Верхи на своїй кобилиці, князь дивився, як рушає в дорогу Шан, а перегодом, повернувшись до вояків, що юрмилися довкола нього, заговорив гучно, аби його почули і ті, хто чекав на узбіччі:
— Спершу зайдемо ми дев’ятеро. Двічі просурмить ріг — і до нас приєднається решта. Раптом нам чинитимуть опір, зробіть так, щоб вони пожалкували про свою необачність, бо на три поклики рогу з пагорбів примчать п’ятдесят списоносців — у разі знадобиться їхня підмога. То палац дозвілля, а не фортеця, яку слід брати боєм. Хапайте Владарів у полон, однак не руйнуйте їхніх машин і нікому не дозволяйте цього робити. Якщо опору ми не зустрінемо, то кращого годі й бажати. А доведеться давати відсіч — ми пройдемо по Палацу і Приймальні Владарів Карми, як малий хлопчисько по великій і ретельно зведеній купі мурашника. Хай щастить! І цур їм, усім богам, хай жодного не буде з нами!
Розвернувши свою кобилицю, князь рушив угору дорогою, а восьмеро списоносців стиха наспівували в нього за спиною.
Він в’їхав крізь широку двійчасту браму, розчахнуту навстіж, ніхто її не стеріг. Одразу навіть подумалось, чи нема тут потаємної системи захисту, якої Стрейк міг не помітити.
Двір був засаджений зеленню і лише частково вимощений. На великій садовій ділянці порались слуги, вони підрізали дерева й кущі, порпалися в землі. Князь пошукав очима, де тут могла бути схована зброя, але нічого схожого на криївку не вгледів. Слуги, не припиняючи роботи, позирали на прибульців. В далекому кінці двору височіла чорна кам’яна Приймальня. Він попрямував туди в супроводі своїх верхівців, аж раптом до нього загукали зі сходинок самого палацу, що лишився праворуч.
Князь натяг повіддя, озирнувсь у той бік і побачив чоловіка в чорному вбранні з жовтим колом на грудях і палицею з чорного дерева у руках. Чоловік був височенний, гладкий, лице запнуте по самі очі. Він більше не подавав голосу, а просто стояв і чекав.
Князь повернувся й під’їхав до підніжжя широких сходів.
— Мені треба побалакати з Владарями Карми, — сказав він.
— Тобі призначено? — спитав чоловік.
— Ні, — відповів князь, — але справа поважна.
— В такому разі шкода, бо проїхався ти марно: призначення обов’язкове. Ти можеш домовитися про візит у якому завгодно Храмі Махартхи.
Гупнувши палицею по сходині, він повернувся спиною і рушив геть.
— Корчуйте сад, — звелів князь своїм людям, — повирубуйте он ті дерева, складіть докупи й підпаліть.
Чоловік у чорному завмер, озирнувся.
Один лише князь зостався біля сходів. Решта вже рушила в напрямку до саду.
— Ти не посмієш, — проказав чоловік.
Князь посміхнувся.
Його люди спішились і почали вирубувати кущі, витоптуючи довкола квітники.
— Накажи їм припинити!
— Та й нащо? Я приїхав побалакати з Владарями Карми, а ти кажеш, що мені не можна. Я ж тобі кажу: можна — і побалакаю. Побачимо, хто з нас двох каже правду.
— Звели їм припинити, а я доповім про тебе Владарям, — пообіцяв той.
— Припиніть! — крикнув князь. — Але готові будьте почати знову.
Чоловік у чорному піднявся сходами і зник у палаці. Князь поторкував пальцями ріг, що висів на перев’язі в нього на шиї.
Невдовзі у палаці почулася метушня, і на поріг висипали озброєні люди. Князь підніс ріг до уст і просурмив у нього двічі.
На двірцевій сторожі були шкіряні лати — дехто ще поспіхом, на ходу застібав їх — і такі самі шкіряні наголовники. Праві руки — обмотані по лікоть повстю, на невеликих овальної форми металевих щитах — емблема, жовте колесо на чорному тлі. Мечі в них були довгі, криві. Сторожа заполонила всі сходи і стояла, тільки й чекаючи наказів.
Знову вийшов чоловік у чорному й зупинився на найвищій сходинці.
— От і добре, — мовив він, — як маєш що сказати Владарям — кажи.
— Ти — Владар? — спитав князь.
— Атож.
— Видать, рангом ти тут найнижчий, коли тобі доводиться бути ще й за воротаря. Я хочу балакати зі старшим.