— Візьми його, — мовив Татхагатха, — з моїм благословенням.
Рілд одержав облачення буддійського ченця і заходився постувати й медитувати. Через тиждень, наприкінці свят він узяв з собою чашу для милостині й разом з іншими ченцями подався до міста. Але з ними він не повернувся. День минув — настав вечір, минув вечір — запала ніч. Відлунали останні звуки храмового нагасвараму й багато мандрівників почали роз’їжджатися з фестивалю.
Довго-довго блукав Просвітлений лісом, медитуючи. Потім десь зник і він.
Вниз од гаю з болотами позад нього до міста Алунділа, над яким нависли скелясті пагорби, а довкола розляглися зелено-блакитні поля, до міста Алунділа, досі збуреного мандрівниками та їхніми бучними учтами, вгору вулицями, до Храму на пагорбі прямував Будда.
Він ступив у перший двір, і його зустріла тиша. Пішли вже звідси й собаки, і діти, і жебраки. Жерці спали. Один-єдиний служитель сидів на базарній лаві й куняв. Багато святилищ стояли тепер порожні, статуї богів було внесено досередини. Перед кількома іншими уклякли навпочіпки припізнілі богомольці.
Він увійшов до внутрішнього двору. Перед статуєю Ганеші на молитовній маті сидів, поринувши у молитву, аскет. Він сидів так нерухомо, що сам скидався на статую. Чотири світильники, заправлені лоєм, мигтіли у дворі, їхні танцюючі вогники лише підкреслювали густоту тіней, у яких потопала більшість святилищ. Кволі відблиски свічок, запалених молільниками, падали на статуї їхніх небесних покровителів.
Татхагатха перетнув двір і зупинився, споглядаючи постать Калі, яка височіла, пануючи над усім довкола; в ногах у неї горіла лампадка і в її мерехтливому світлі примарна усмішка богині здавалась живою і рухливою, коли вона дивилася на чоловіка, що постав перед нею.
Перекинутий через її простягнуту руку, зашморгом обвинувши гостряк кинджала, висів малиновий шнур-петля.
Татхагатха посміхнувся богині у відповідь, і вона ту ж мить наче насупилася.
— Це заява про відставку, моя люба, — зауважив він. — Ти програла цей раунд.
Вона, здавалось, кивнула на знак згоди.
— Втішно мені за такий короткий термін досягти такого високого визнання, — провадив він. — Але навіть якби тобі й пощастило вчинити свій замір, старенька, користі це дало б тобі небагато. Тепер уже запізно. Я розкрутив маховик, якого тобі не зупинити. Надто багатьма почуті слова стародавнього вчення. Ти гадала, воно пішло в небуття, — і я теж. Але ми обоє помилилися. То йравда, що релігія, за допомогою якої ти правиш, дуже давня, богине, але й протест мій походить від давньої традиції. Отож називай мене протестантом чи дисидентом і пам’ятай: тепер уже я щось більше, ніж просто людина. На добраніч.
І він пішов геть з Храму, вийшов із святилища Калі, де спину йому пропікав невідступний погляд Ями.
Минуло ще багато місяців, перше ніж сталося чудо, коли ж воно сталося, то не було схоже на чудо, бо поволі визрівало увесь цей час.
Рілд, який прийшов з півночі, тільки-но край обвіяли весняні вітри, чужак, що ніс на руці смерть, а в глибині очей — чорний вогонь, той білобровий і гостровухий Рілд заговорив якось пополудні, коли весняна пора вже минула і їй на зміну прийшли довгі літні дні, зависнувши спекотним маревом над усім сущим під Мостом Богів. Він заговорив тим своїм несподівано густим баритоном, відповідаючи на запитання якогось мандрівника.
За першим запитанням було друге, потім третє.
І він усе говорив і говорив, і ще кілька ченців та прочан зібрались довкола нього. Відповіді на запитання, що їх тепер задавали йому всі, робилися довші й вичерпніші, виростаючи в притчі, приклади, алегорії.
Отож посідали всі коло його ніг, і дивовижними нічними плесами зробилися його темні очі, і голос його прорікав наче з Небес, чистий і лагідний, мелодійний і переконливий.
Наслухавшись його, мандрівники вирушали далі. Але дорогою здибали вони інших мандрівників і перемовлялися з ними; отак не встигло ще літо добігти кінця, а вже прочани, що стікалися звідусіль до пурпурового гаю, почали просити про зустріч з цим учнем Будди, бажаючи послухати і його казання.
Татхагатха почав проповідувати з ним по черзі. Разом навчали вони, як іти Восьмихресним Шляхом, прославляли блаженство нірвани, вказували на оманливість світу і на кайдани, що ними сковує він людину.