Обійшовши скелю, він зупинився наче вкопаний.
Хтось чатував на нього попереду, стоячи біля перекинутої через потік колоди.
Очі його на мить прищулились, та одразу ж він рушив далі.
Перед ним стояв невисокий чоловік у темних строях прочанина та шкіряних обладунках, з пояса звисав короткий кривий кинджал з блискучої криці. Голова чоловіка була чисто виголена — вся, крім маленького пасмочка білого волосся. Біліли і брови над темними-претемними очима, шкіра була бліда, вуха гострі.
Подорожній підняв привітально руку й озвався до стрічного:
— День добрий, прочанине.
Той не відповів, а ступнув уперед і загородив дорогу, ставши перед колодою, перекинутою через потік.
— Даруй мені, добрий прочанине, але я хочу перейти тут, а ти мені заважаєш, — промовив подорожній.
— Ти помиляєшся, ясновельможний Ямо, якщо гадаєш, що пройдеш тут, — відповів йому невисокий чоловік.
Той, що в червоному, широко посміхнувся, показуючи низку рівних білосніжних зубів.
— Завше приємно, коли тебе впізнають, — визнав він, — навіть ті, що помиляються відносно іншого.
— Я не фехтую словами, — сказав чоловік у чорному.
— Он як! — звів брови той, що в червоному, з виразом надмірного здивування. — Чим же ви тоді фехтуєте, пане? Чи не тою кривою коцюбою, що на себе начепили?
— Нічим іншим.
— А я перше був подумав, що то якийсь дикунський молитовний жезл, — пам’ятаючи, що в цьому краю повнісінько чудернацьких культів і примітивних сект. На мить мені здалося, що ти один з подібних старовірців. Коли ж, як ти кажеш, це й справді зброя, то ти, певно, вмієш нею орудувати?
— Так-сяк, — відповів чоловік у чорному.
— Тоді гаразд, — мовив Яма, — бо не люблю вбивати людину, яка не знає, на що вона йде. Однак вважаю за обов’язок тебе попередити: коли постанеш перед судом Всевишнього, тобі це буде зараховано як самовбивство.
Супротивник ледь помітно всміхнувся:
— Наготуйся, Боже Смерті, бо зараз я допоможу твоєму духові вивільнитися з його плотської оболонки.
— В такому разі з’ясуймо ще тільки одне, — запропонував Яма, — і я одразу покладу край нашій бесіді. Скажи, яке ім’я переказати жерцям, аби вони знали, над ким звершують поховальний обряд.
— Зовсім недавно я зрікся свого останнього імені, — відповів прочанин, — ось чому ясний чоловік Калі прийме смерть од безіменного.
— Рілде, ти дурень, — промовив Яма і витяг кинджал.
Чоловік у чорному дістав свій.
— Тобі й годиться йти на загибель безіменним, адже ти зрадив свою богиню.
— Життя повне зрад, — відповів той, не починаючи двобою. — Ось і тепер, протидіючи тобі, та ще в такий спосіб, я зраджую вчення мого нового пана. Однак я маю йти за покликом свого серця. Отже, ні моє колишнє, ні нове ім’я мені не пасують, я їх не заслужив — тому не клич мене на ім’я!
І вмить його кинджал обернувся на полум’я — всюдисуще, гримотливе, сліпуче.
Під цим шаленим натиском Яма відступав, задкуючи крок за кроком, спроможний тільки ворушити рукою, відбиваючи удари, що сипалися на нього зусебіч.
Відступивши на десять кроків, Яма зупинився й незрушно тримався на місці. Тепер він відбивав удари трохи впевненіше, зате його власні атаки стали навальніші, різноманітні на фальшиві випади та несподівані маневри.
Отак хизувались вони один перед одним своїми клинками, аж поки їхній піт зливою зросив землю; тоді Яма перейшов у наступ, помалу-малу змушуючи супротивника відступати. Крок за кроком відвоював він ті десять кроків простору, якими був поступився.
Коли вони знов опинились на тому самому місці, де пролунав перший удар двобою, Яма визнав під брязкіт криці:
— А ти на «відмінно» вивчив свої уроки, Рілде! Краще навіть, ніж я гадав! Вітаю!
Поки він говорив, супротивник провів хитромудру комбінацію з подвійних фінтів і спромігся легенько різонути його по плечу; кров Ями, що проступила з рани, за кольором злилась одразу з його вбранням.
У відповідь Яма кинувся вперед, одним махом розкрив захист супротивника і завдав йому збоку по шиї такого удару, що міг би зітнути голову будь-кому.
Та чоловік у чорному тільки стріпнув головою, знову став у захисну позицію, відбив черговий напад, теж скочив уперед, але й сам одержав відсіч.
— О, та в тебе ошийник з купелі смерті, — промовив Яма. — Але я пошукаю вразливого місця, — і його клинок проспівав ще стрімкішу мелодію, коли він спробував серію випадів знизу вгору.