Яма розв’язав капшучок з тютюном і, поки говорив, заходився крутити цигарку. Ратрі спостерегла, що його смагляві гнучкі пальці завжди рухаються так зграйно, ніби перебирають струни музичного інструмента.
— Про мене, то нам не варто баритися тут довше, як на тиждень або днів десять. За цей час треба відлучити Сама від цієї місцини.
Ратрі кивнула.
— І куди подамося?
— Кудись у маленьке південне князівство, де ми зможемо вільно собі ходити і де нас ніхто не знайде.
Яма закурив і затягся димом.
— Я маю кращу ідею, — озвалася Ратрі. — Знай же, що під личиною смертної я — власниця Палацу Ками[10] в Кайпурі.
— Блудинцю, святоблива паніє?
Вона насупилась.
— Так його незрідка взиває голота, а тобі зась, і кинь глузувати, величаючи мене «святобливою панією», як у тому прадавньому анекдоті! Палац Ками — то місце спочинку, насолоди, святості, та ще й приносить мені найбільше зиску. То, я певна, була б найліпша криївка для нашого підопічного, поки він підрихтує свої сили, а ми — свої плани.
Яма ляснув себе по стегну.
— Го-го-го! Ну хто здумає шукати Будду серед блудниць? От і добре. Чудово! Мерщій же в Кайпур, люба богине, — у Кайпурі в Палац Кохання!
Ратрі скочила на ноги й тупнула сандалією по кам’яній підлозі.
— Я не бажаю, щоб ти говорив так глузливо про мій заклад!
Яма опустив очі й насилу зігнав з обличчя усмішку, а тоді теж підвівся і відважив їй уклін.
— Даруй мені, люба Ратрі, але це було таке несподіване відкриття…
Він затнувся й відвів погляд убік. А коли знову поглянув на неї, то був сама розважливість та добропристойність і провадив:
— Першу мить мене просто приголомшила явна, здавалося б, несумісність. Але тепер я визнаю твою мудрість. Це ж ідеальне прикриття, воно приносить тобі не тільки багатство, а й щось куди важливіше: то джерело довірчої інформації від купців, воїнів і жерців. А вони — невід’ємна частина суспільства. І все це дає тобі певне становище й право голосу в громадському житті. Бути богом, богинею — одна з найстародавніших професій у світі, то кому ж, як не нам, богам-паріям, шукати захистку в тіні іншої, теж освяченої віками, традиції! Честь і хвала тобі за мудрість і передбачливість. Ні, я не скажу й слова лихого про підприємство нашої благодійниці й спільниці. Навпаки, я жду не діждуся, коли ми вирушимо туди.
Ратрі всміхнулась і знову сіла.
— Я приймаю твоє єлейне вибачення, о сину змії. Що не кажи, а довго гніватися на тебе несила. Будь ласкавий, налий-но мені ще трохи чаю.
Вони сиділи собі любенько — Ратрі попивала чай, Яма посмоктував цигарку. Вдалині грозові хмари затулили півкраєвиду. Згори на наших співбесідників ще світило сонце, проте вогкий холодний вітер задував і до них у криту галерею.
— Ти бачив кільце, оте залізне, що його носить Сам? — спитала Ратрі, жуючи другу цукерку.
— Бачив.
— Тобі не відомо, звідки воно в нього?
— Ні!
— І я не знаю. Проте, здається мені, нам треба вивідати, що то й до чого.
— Атож.
— З якого боку нам підступитися?
— Я дав завдання Текові. Йому куди легше, ніж нам, блукати лісовими хащами. Оце зараз він ходить за ним назирці.
Ратрі кивнула:
— От і добре.
— Я чував, — озвався Яма, — що боги й досі коли-не-коли навідуються до найуславленіших палаців Ками, розкиданих по всіх усюдах; зазвичай вони з’являються під чужою личиною, але часом — у всій своїй могутності. Це правда?
— Правда. Ось торік бог Індра[11] завітав у Кайпур. А років три тому заявився був Крішна[12]-самозванець. З усієї компанії Небожителів Крішна-Невтомний завдає найдужчого жару палацовій обслузі. Цілісінький місяць він влаштовував оргії, внаслідок чого мало не всі меблі були потрощені й знадобилися послуги багатьох цілителів. Він майже спустошив винний льох та комору. А потім якось уночі грав на своїй сопілці. Взагалі, хто почує гру старого Крішни, ладен пробачити йому все що завгодно. Але тієї ночі ми чули не його магічну гру, бо істинний Крішна — один-єдиний: темний і волохатий, червоні очі мов жарини горять. А цей самозванець абияк дудів у свою дуду й витанцьовував на столах, здіймаючи страшенний шарварок.
— Гадаю, він заплатив за цей бешкет не тільки своїми піснями?
Ратрі зареготала:
— Таке скажеш, Ямо! Навіщо ці риторичні запитання?
Він випустив кільце диму.
— Сур’я, сонце, вже майже в облозі, — мовила Ратрі, зазираючи в небесну височінь, — а Індра вбиває дракона[13]. Ось-ось ринуть дощі.
Сіра запона накрила згори монастир. Дужче повіяв вітер, на стінах затанцювали краплі. Бісерна завіса дощу затулила відкриту частину галереї, куди вони дивилися.
10
Кама — в давньоіндійській міфології бог кохання. Нехтувати його дарами вважалося тяжким гріхом.
12
Крішна (букв.: «чорний», «темний», «темно-синій») — в індійській міфології — аватара Вішну. Колір його тіла порівнюється з кольором дощової хмари, рятівної від смертоносної спеки. Образ його багатозначний і поєднує в собі як добре, так і лихе. Популярна тема деяких легенд — любов пастушок до юного Крішни. Зачувши його сопілку, вони кидають своїх чоловіків та домашні справи, біжать до нього і танцюють з ним у екстазі понад берегом Ямуни.
13
Індра — найпопулярніший персонаж індійської міфології, він убиває демона Врітру і цим вивільняє води рік, що доти були скуті. Тому його називають також богом родючості.