— Коли це?
— Та вже аватар десять-одинадцять тому. З біса довго носила тоді Шітала вуаль, аж поки, нарешті, було готове її нове тіло.
— Дивовижна пара, — шепнула Лакшмі Кубері на вухо, яке вона легенько покусувала. — Тільки твій друг Яма і зможе, либонь, ужитися з нею. Уявімо, вона розсердиться на свого коханця і кине на нього свій смертоносний погляд. Хто, крім нього, зможе той погляд витримати?
— Ніхто, — мовив Кубера. — Саме так ми втратили Картікейю, Бога Баталій.
— Он як?
— Атож; Дивна вона. Яма теж дивак, але зовсім по-іншому. Він Бог Смерті — справдешній. Убиває чисто і швидко. А Калі — як кицька.
— Яма признавався коли-небудь, якими чарами вона його полонила?
— Ти прийшла сюди збирати плітки чи сама давати їм поживу?
— І для того, і для того, — відповіла богиня.
В цю мить постав Крішна в своєму Образі і віднайшов Атрибут божественного сп’яніння. І полилася враз з його сопілки щемка мелодія — гірка й таємнича, терпка й солодка… Хміль виплеснувся з нього й покотився садом — то хвилями радості, то журби. Він схопився на ноги, гнучкі й смугляві, і звільна розпочав танок. Прісне й невиразне було в нього лице, вологе темне волосся закрутилося цупкими, мов дріт, кучерями, так само кучерявилась і борода. Він танцював, і апсари одна за одною вискакували з води і заходились з ним до танцю. Сопілка його вандрувала стежинами давніх мелодій і що далі, то дужче впадала в гарячкову нестяму; сам же він рухався усе швидше і врешті пустився у раса-лілу, Танок Хтивого Пожадання; за ним услід, тримаючи руки на крижах, немов підхоплені вихором, закружляли небесні танцівниці.
Лакшмі відчула, як міцніше стиснув її в обіймах Кубера.
— Оце так Атрибут, — проказала вона.
Рудра Невблаганний напнув тятиву свого лука і пустив стрілу. Довго-довго летіла стріла, аж поки нарешті вп’ялася в яблучко далекої мішені.
Бог Муруган, що стояв поряд нього, гмукнувши, опустив свій лук.
— Знову ти виграв, — промовив він. — Куди мені до тебе братися.
Вони послабили тятиви своїх луків і пішли до мішені забрати стріли.
— Ти ще не здибався з ним? — спитав Муруган.
— Колись давно-давно я знав його, — сказав Рудра.
— Він був тоді акселераціоністом?
— Тоді він ним не був. І взагалі не ліз у політику. Зате він був одним із Перших, із тих, що бачили Уратху.
— Он як!
— Він відзначився у війнах проти Морського Народу та Матерів Нестерпного Жару.
Кажучи це, Рудра підвів руку і мало не перехрестився.
— Пізніше, — провадив він, — про його звитягу згадали й настановили його на чолі північного походу у війні з демонами. В ті часи він був відомий як Калкін, а після того походу його прозвали Приборкувачем. Він виробив Атрибут, яким міг користатися проти демонів. За його допомогою він знищив більшість якшів і приборкав ракшасів. Цих останніх він устиг повипускати на волю, перше ніж Яма й Калі захопили його в полон біля Пекельного Колодязя, що в Мальві. Отож ракшаси тепер знову гуляють по світу.
— Чому він це зробив?
— Яма та Агні запевняють, що він уклав з їхнім ватагом угоду. Вони мають підозру, що він здав тому на деякий час своє тіло, а натомість взяв з нього обіцянку, що орди демонів підуть на нас війною.
— Вони можуть на нас напасти?
— Сумніваюся. Демони не дурні. Коли вже вони не змогли побороти нас чотирьох біля Пекельного Колодязя, то навряд чи наважаться напасти на всіх отут, на Небесах. До того ж, навіть зараз Яма не покидає Безмежних Палат Смерті, розробляючи спеціальну зброю.
— А де ж його майбутня благовірна?
— Хто знає? — буркнув Рудра. — Та й кого це обходить?
Муруган посміхнувся.
— Мені якось здалося, що для тебе самого вона була чимось більшим, аніж недовгим захопленням.
— Надто вона холодна, надто насмішкувата, — відповів Рудра.
— То вона тобі відмовила?
Рудра повернув своє похмуре, що ніколи не знало усмішки, обличчя до ясноликого Бога Юності.
— Ви, божества плодючості, ще гірші, ніж марксисти, — сказав він. — Гадаєте, що межи людьми тільки оте і є. Ми просто були друзями якийсь час, але до своїх друзів вона занадто сувора, тому завжди їх втрачає.
— І саме це й відбило тобі охоту?
— Мабуть.
— А коли вона взяла собі за коханця Моргана, поета, співця рівнин, що якогось дня перекинувся на ворона й полетів геть, ти заповзявся полювати на воронів і за місяць поперебивав їх своїми стрілами, так що майже жодного не лишилося на Небесах.