Те, що лишилось від нього, було перенесено процесією до Світокраю, покладено на поховальне вогнище й спалено під співи. Бог Агні підняв свої темні окуляри, уп’явся поглядом на хвильку — і метнулося вгору полум’я. Владика Ваю змахнув рукою, і забуяли вітри, роздмухуючи вогонь. Коли все догоріло дощенту, Великий Шіва помахом свого тризуба здмухнув попіл за межі цього світу.
Що й казати, поховання вдалося на славу — грандіозне і вражаюче.
Давно не бачена на Небесах, шлюбна церемонія була бучною, в повній відповідності з традицією. Шпиль Заввишки В Милю сліпучо сяяв, наче велетенський крижаний сталагміт. Знято було закляття, і знову никали примарні кицьки вулицями Міста, не бачачи їх, і мовби пестив їм хутро вітерець; вони підіймались нагору широкими сходами — ні, видирались кам’янистими крутосхилами; будівлі були для них стрімкими скелями, статуї — деревами. Вітри, що невтомно кружляли попід Небесним склепінням, підхопили співи і порозносили їх по всіх усюдах. У Квадраті, емальованому в серединне Коло Міста, запалав вогонь. Незайманиці, завезені на Небо задля такого свята, живили цей вогонь ароматичними дровинами, чистими та сухими, що потріскували й горіли майже без диму, лише коли-не-коли випурхне його білосніжна хмаринка. Сур’я, сонце, світив так яскраво, що здавалося, ніби денне світло бринить у прозорому повітрі. Численний почет з друзів і слуг у червоному вбранні супроводив нареченого через усе Місто до Павільйону Калі, де їх зустріли слуги богині й повели до великої бенкетної зали. Там, за господаря, їх зустрів Владика Кубера; він порозсаджував гостей — числом триста — поперемінно на чорні й червоні стільці довкола довгих столів з чорного дерева, інкрустованих кісткою. Там, у тій залі, всім піднесли випити мадхупарки, суміші меду з сиром та наркотичного зілля; гості пили її в гурті з почтом нареченої, що зайшов до зали, одягнений у сині шати, несучи по дві чаші. Три сотні душ було і в її почті; коли всі посідали й випили мадхупарки, проказав Кубера невелику промову, пересипаючи її солоними жартами та різними практичними й мудрими порадами, запозиченими принагідно із стародавніх писань. Після того обидва почти молодих попрямували до павільйону, зведеного в Квадраті, але йшли вони різними шляхами і наблизились до нього з протилежних боків. Яма й Калі увійшли досередини порізно й сіли по різні боки невеликої запони. Довго лунали старовинні пісні, й ось урешті Кубера відгорнув запону, дозволивши молодим уперше протягом того дня побачити одне одного. І взяв слово тоді Кубера, передаючи Калі під опіку Ями, а навзамін одержав обіцянку, що забезпечить той своїй нареченій добро, багатство та задоволення. По тому потиснув Владика Яма їй руку й підвів до вогню, а Калі вкинула у вогонь жертовну дрібку зерна, і служниця з її почту зв’язала між собою вузлом їхній одяг. Після того наступила Калі на жорно, і наречені пройшли вдвох сім кроків, причому Калі за кожним кроком чавила маленьку купку рису. Опісля легкий дощик покропив їх згори, аби освятити подію, і тривав він лише протягом кількох ударів серця.
Гості та слуги, об’єднавшись в одну процесію, рушили через усе місто до темного павільйону Ями, де відбувся веселий бенкет і показав свою виставу театр «Кривавих Масок».
Коли здибав Сам останнього свого тигра, той поволі кивнув головою, впізнаючи свою здобич. Самові нікуди було тікати, отож він просто стояв і чекав. Не поспішала й кицька. Тої миті намагалась опуститись на Місто орда демонів, але сила закляття віджбурнула їх геть. Бачили, як умилась сльозами богиня Ратрі, і її ім’я було занесено до списку. Тека Архіваріуса запроторили до пори до часу у глибоку темницю попід Небесами. Чули, як Владика Яма промовив: «Життя не воскресло» — нібито він чекав, що таке могло статися.
Що й казати, смерть вдалася на славу — грандіозна і вражаюча.
Сім днів тривала весільна гулянка, і весь цей час Владика Мара насилав без упину примарні видива на бенкетників. Немов на чарівному килимі-самольоті переносив він їх з одної країни оман до іншої, на стовпах з води й вогню зводив палаци з багатобарвної димової завіси; лави, на яких сиділи вони, кидав у безодні зоряного пилу, коралями й миром бентежив їхні почуття, навіював їм усі їхні Образи й колом водив їх довкруг прототипів, на яких заснували колись-то боги свою могутність, — отож витанцьовував Шіва на кладовищі Танок Руйнації й Танок Часу, святкуючи свій легендарний подвиг, зруйнування фортеці Тріпуру, трьох летючих міст, що належали демонам-Асурам; Крішна Темний давав лиха закаблукам у Танку Борця, прославляючи свою перемогу над демоном Баною, в той час як Лакшмі танцювала Танок Статуї; і навіть Великий Вішну не втримався й розрадив душу кількома на з Танку Амфори; а Муруган, у своєму оновленому тілі, сміявся над світом, обійнятим водами океанів, і танцював по них, наче по кону, свій переможний танець, що його витинав він колись, убивши Щура, який намагався сховатись од нього в морському вирі. Змахне рукою Мара — і полонять усіх магічні чари, пишні барви, музика і вино. І наставала своєю чергою пора поезії та ігор, пісень та веселощів. Відбувалися і спортивні турніри, запеклі змагання в силі та вправності. Словом, воістину божественні живучість та витривалість треба мати, аби витримати цілих сім днів насолод.