Брахма вирішив: настала пора виступити проти Акселераціонізму.
На Небесах сформувалася провоєнна партія. У Храмах поблизьких міст, що сусідили з Містом Жадань, віруючих закликали готуватися до священної війни.
Шіва Нищівник носив лише символічний тризуб, бо по-справжньому покладався тільки на вогненний жезл, що його завжди носив при боці.
Брахма з золотою кульбакою та срібними острогами не розлучався з мечем, колесом і луком.
Новий Рудра успадкував лук та сагайдак свого попередника.
А Владика Мара носив мерехтливий плащ, який без упину мінився кольорами, і ніхто не міг розібрати, чим він озброєний та яка в нього колісниця. Тому, хто намагався придивитись до нього пильніше, невдовзі голова йшла обертом і все пливло перед очима, речі довкола Владики Оман змінювали свої форми, лише коні його лишалися такими самими, з рота в них постійно скрапувала кров і, впавши додолу, парувала.
Згодом з півсотні напівбогів було обрано богів-новачків, і вони надсаджувалися, намагаючись опанувати свої Атрибути, аби підсилити свій Образ та вислужитися в війні.
Крішна відмовився воювати й подався у Канібуррху грати на своїй сопілці.
Кубера знайшов його за Містом — він лежав на трав’янистому схилі пагорку й дивився в зоряне небо.
— Доброго вечора.
Він озирнувся на нього й кивнув.
— Як тобі ведеться, добрий Куберо?
— Непогано, Владико Калкіне. А тобі?
— Теж добре. Чи не знайдеться в тебе, такого імпозантного, сигаретки?
— Ніколи з ними не розлучаюся.
— Дякую.
— Вогнику?
— Так.
— Чи то не ворон кружляв над Буддою — перед тим як пані Калі випустила йому тельбухи?
— Побалакаймо краще про щось приємніше.
— Ти вбив слабкого Брахму, а на заміну йому прийшов сильний.
— Справді?
— Ти вбив сильного Шіву, однак замінив його не слабший.
— Життя йде, все змінюється.
— Чого ти прагнеш? Помститися?
— Помста — то часточка самоомани. Хіба може людина вбити те, що не живе і не вмирає насправді, а існує лише як відображення Абсолюта?
— Одначе ти непогано впорався із цим, хай навіть не сталося змін, як ти натякаєш, а лише перегрупування сил.
— Дякую.
— Чому ти за це взявся?.. І я волів би почути від тебе не трактат, а якусь нехитру відповідь.
— Хотів покласти край усій Небесній Ієрархії. Хоча тепер мені починає здаватися, що все скінчиться тим, чим завше кінчаються добрі наміри.
— Скажи, чому ти це зробив.
— Якщо розкажеш, як ти мене викрив…
— Охоче. Ну то чому?
— Я дійшов висновку, що людству житиметься краще без богів. Коли я винищу їх усіх, людям знову буде вільно відкривати консервні бляшанки ножем — мати і консерви, і ножі-відкривачки, і таке інше — і не боятися при цьому гніву Небес. Ці бідолахи вже ледве дихають, так ми їх до землі притоптали. Я хотів їм дати шанс бути вільними і будувати собі життя, яке самі хочуть.
— Але ж вони й так живуть, і живуть, і живуть.
— Часом так, а часом і ні. Так само, як і боги.
— Ти був чи не останнім Акселераціоністом на світі, Саме. Та ще й, хто б міг подумати, найсмертоноснішим.
— Як ти мене викрив?
— Мені раптом подумалось: аби не те, що Сам — неживий, він був би підозрюваним номер один.
— А я гадав, ніби смерть — цілком надійне алібі.
— От я і спитав себе, чи не міг Сам якимось чином уникнути смерті. Тільки змінивши тіло — ні до чого іншого додуматись я не міг. Хто, спитав я тоді себе, взяв нове тіло в день Самової смерті? Один лише бог Муруган. Логіка, правда, була благенька, бо зробив він це після, а не до смерті Сама. І я до пори до часу відсунув цей факт убік. Ти — Муруган — був серед тридцяти сімох підозрюваних, і після зондування з’ясувалося, що ти не винен. Здавалося б, я став на хибний шлях; аж ось мені спав на думку вельми простий спосіб перевірити свій здогад. Яма вміє зробити так, що ніяке зондування його не візьме, то, може, хтось інший теж на таке спроможний? Тут я згадав, що Атрибут Калкіна міг контролювати блискавки та інші електромагнітні явища. Флюїдами мозку він міг би так вплинути на роботу машини, що вона цього навіть не помітила б. Отож для перевірки мого здогаду треба було дивитися не що читала машина, а як вона це зробила. Подібно до того, як не буває однакових відбитків долоні й пальців у різних людей, не буває й однакового малюнка структури мозку. Можна переселятись з одного тіла в інше скільки завгодно, та кожен забирає з собою незмінною отаку мозкову матрицю, й вона накладається на мозок нового тіла. Незалежно від змісту думок, породжуваних свідомістю, модель мислення, характерна для тої чи тої особистості, лишається постійною і унікальною. Я порівняв записи твоїх проб з записами Муруганових, знайденими в лабораторії Ями. Вони різні. Я не знаю, як тобі вдалося змінити тіло, проте я дізнався, хто ти є насправді.