— І що ж буде цим новим варіантом?
— Що ж, навчу тебе домагатися бажаного в повсякденному житті. Якщо опануєш це — не матимеш потреби ставати жертвою. Слухай, я знаю, що це геть не смішно, але ти мене вразив учора, коли розповів про те, що невдачі переслідують тебе навіть у дрібничках. Ти сказав, що, як купляв багет у хлібівні, отримав перепечений, хоча любиш, щоб він був зовсім білий.
— Справді.
— Але ж це нікуди не годиться! Ніби ти не міг сказати: «Ні, цей перепечений, дайте той, що поряд».
— Авжеж, я міг сказати! Просто не хотів турбувати продавчиню, у якої довжелезна черга очікує, — та й по всьому.
— Вона витратить на це дві секунди. Ти краще їстимеш перепечений хліб, який не подобається, аніж забереш у неї дві секунди! Ні! Правда в тому, що ти не насмілюєшся їй сказати. Ти боїшся суперечити, щоб отримати потрібне. Ти боїшся, що вона сприйме тебе як вибагливого, неприємного, що ти їй не сподобаєшся. Ти боїшся роздратування інших покупців у черзі.
— Може, й так.
— Як помреш, на надгробку напишуть: «Нічого не досяг, ніколи не мав бажаного, зате всі вважали мене люб’язним». Чудово.
Мені ставало зле. Я відвернувся від цієї людини, яка бентежила мене своєю промовою, і дивився на вулицю, на крамниці, на людей, що йшли повз.
— У мене є чудова новина, — сказав він.
— Що, справді? — скептично перепитав я, навіть не повертаючись.
— Чудова новина в тому, що це все в минулому. Відтепер ти не їстимеш перепечений хліб. Ніколи більше, — сказав він, пильно роздивляючись навкруги. — Владі, зупини.
Водій зупинив «мерседес» і ввімкнув аварійку. Машини об’їжджали нас, сигналячи.
— Чого бажаєш? — спитав Дюбрей, показуючи на хлібівню?
— Зараз — нічого. Зовсім нічого.
— Чудово. Заходиш, просиш хліб, тістечко чи ще щось. Коли тобі його дають, знаходиш привід, щоб відмовитись і взяти щось інше. Вигадаєш інший привід знову відмовитись від другого варіанта, а ще третього й четвертого. Потім скажеш, що ти нічого не хочеш, і вийдеш, нічого не купивши.
Мені занудило під ложечкою, обличчя запалало. Секунд п’ятнадцять, не менше, я не міг вичавити ні звуку.
— Я не зможу цього зробити.
— Зможеш. Переконаєшся в цьому за кілька хвилин.
— Це понад мої сили!
— Владі!
Водій вийшов, відчинив мені дверцята та стояв, чекаючи… Я палив Дюбрея поглядом, потім знехотя вийшов. Поглянув на хлібівню. Натовп покупців перед зачиненням. Моє серце калатало щосили.
Я став у чергу, ніби вона була на ешафот. Уперше за час мого перебування у Франції запах хліба мене відштовхував. Усередині все гуло, як на заводі. Продавчиня повторювала замовлення покупця касирці, а касирка голосно повторювала замовлення та приймала оплату, поки її колега обслуговувала наступного покупця. Справжній відпрацьований конвеєр. Коли настала моя черга, за мною вже було вісім-десять інших покупців. Я ковтнув слину.
— Прошу пана? — продавчиня пронизливо дивилася на мене.
— Багет, будь ласка.
Мій голос був глухий, наче застряг у горлі.
— Багет для пана.
— Євро десять, — сказала касирка.
На язику в неї була волосина, і вона бризкала слиною, коли говорила, але ніхто не переймався захистити від того хліб.
— Прошу пані?
Продавчиня вже зверталася до наступного покупця.
— Булочку із шоколадом.
— Булочку із шоколадом для пані.
— Перепрошую, у вас там лежить не такий перепечений, дайте його, будь ласка, — змусив я себе вимовити.
— З пані — євро двадцять центів.
— Тримайте, — сказала продавчиня і простягнула інший багет. Дівчино, що вам?
— Хліб для тостів, поріжте, будь ласка.
— Перепрошую. Я таки візьму висівковий хліб.
Нарізна машина перекрила мій голос. Вона не чула мене.
— Хліб для тостів для дівчини!
— Один вісімдесят.
— Прошу пані?
— Ні, перепрошую, — повторив я. — Зрештою, я візьму висівковий хліб.
— Висівковий хліб разом із багетом для пана!
— Це буде три п’ятнадцять, — сказала касирка крізь бризки.
— Ваша черга, хлопче.
— Ні, це було замість багета, а не разом з ним.
— Два хліба, — сказав хлопець.
— Тоді два євро п’ять центів із пана і два десять із хлопця.
— Прошу пані? — спитала продавчиня.
Мені було дуже зле. Мені забракло сміливості продовжити. Я кинув погляд на Дюбрея. Водій стояв біля машини, схрестивши руки, і пильно дивився.