Петро Конашевич-Сагайдачний
Окрім князівського світу, Єрлич виділяє ще трьох героїв. Це — козацький ватажок Петро Конашевич-Сагайдачний, який, на думку автора «Літописця...», відіграв основну роль у Хотинській битві 1621 р., Стефан Хмелецький, котрий прославився захистом українського прикордоння в 20-х рр. XVII ст., а також Стефан Чарнецький, що був київським каштеляном (1655–1657), а пізніше київським воєводою та польним гетьманом. Єрлич характеризує останнього як рятівника від «хлопської сваволі». Він не дбає про особисті вигоди, веде суворий спосіб життя: для нього напій — вода, постіль — повсть, а сідло біля голови — то його подушка.
Як уже говорилося, Єрлич у своєму «Літописці...» вміщав віршові твори. Деякі із них нині стали хрестоматійними. Це — «Пісня про пана Миколая Потоцького». Іноді цей твір розділяють на дві частини, оскільки друга частина, «Відповідь пана Потоцького на жовнірські слова», може розглядатися як окремий твір[24].
Коли з’явилися ці вірші, не можемо точно сказати. Але те, що вони були написані незадовго після поразки польських військ під Жовтими Водами, сумнівів не має. Вірші відносно адекватно відображують реалії, пов’язані з цією битвою. У них, як не дивно, відчуваються прокозацькі настрої. Тому, схоже, їх автором був не Єрлич, а якийсь анонімний грамотій, що симпатизував козакам. Однак Єрличу вони могли сподобатися, оскільки тут засуджувався коронний гетьман Микола Потоцький. І тому він помістив їх у своєму «Літописці...»
Вірші побудовані як малий драматичний твір. Перша частина — звернення жовнірів до Потоцького. У ньому є заклик до цього полководця вміло керувати ввіреним йому військом, враховувати різні обставини. Звучить симпатія до запорожців, як до звитяжних воїнів, що можуть розгромити жовнірів:
Жовніри закликають гетьмана помиритися із запорожцями, укласти з ними угоду:
Мовляв, необхідно заплатити козакам гроші «за заслугу», за несення військової служби. Козаки, відповідно, трактуються як люди військові, такі собі найманці, що живуть з «рицарського хліба».
Звернення жовнірів викликає гнів у Потоцького:
Але впертість Потоцького має погані наслідки для польського війська:
Прикметно, що в пісні немає антитатарських мотивів. Татари постають як союзники козаків. І це трактується цілком нормально. Хоча Єрлич, схоже, таку позицію не сприймав.
Автор віршів говорить про поразку Миколи Потоцького під Жовтими Водами й Корсунем, яка завершується його полоном:
Наступна частина віршів — це такі собі «пропозиції» й осмислення подій. Автор вважає, що татарський полон коронного гетьмана Миколи Потоцького, польного гетьмана Мартина Калиновського та їхніх воїнів є справедливою карою, котра впала на їхні голови. Це плата за кривди, які вони чинили під час перебування на Поділлі, а також за кривди, завдані козакам:
Завершується пісня подякою Богові за звитягу. Ця частина є найбільш ідеологічною:
Отже, автор схильний трактувати повстання під проводом Хмельницького як етнічну війну. Мовляв, козаки разом із татарами вигнали ляхів аж до Вісли, а також «стяли», понищили євреїв. Він тішиться з того, бо Україна стала «чистою».
Звучить також славослів’я і війську Запорізькому, і його гетьману Хмельницькому: