Вона насторожилася, бо не чекала такого терапевтичного ефекту. Які зміюки? Про що він марить?
– Про що ти, синку?
– Ну, оті зміюки, яких наші богатирі перемагали. Де вони всі поділися?
Мати лагідно посміхнулася й притулилася щокою до його голівки.
– Заздрість людська зжила богатирів зі світу.
А от чи всі зміюки скінчилися? Де там. Тепер інші зміюки! Лихварі, крутії та жмикрути, таких повнісінько.
Вона б хотіла сказати малому, що й богатирів геть не стало на нашій землі, однак, подумавши, відповіла інакше:
– Оце вони лише повилуплювалися, нові змії.
– Нові? – майже зрадів він.
– Так, любий.
– А вони скоро підростуть? – напосідався він.
– Ну, не дуже скоро, потрошку. Саме коли й ти виростеш добряче, то й вони вже будуть дорослі.
І хлопчина враз заспокоївся.
Він задрімав, напрочуд ситна їжа навівала йому й добрячого сну: як він їде чистим полем на богатирському коні, і як різна нечисть, зачувши його ходу, ховається подалі в свої глибокі нетрища...
Чому?
Бо бачили грізну зброю в руках богатиря.
Ба, найгрізнішу в світі – оту надломлену скраю каменюку, трошки закривавлену збоку.
Історія людини в історії людства
Іван Піддубний, безперечно, найбільший світовий борець, шестикратний чемпіон світу, котрий утримував цей титул поспіль двадцять п'ять років!
Він іще замолоду став живою легендою. А відтак до п'ятдесяти двох років виступав і перемагав на світових чемпіонатах, а до сімдесяти – на вітчизняних.
Таке годі й уявити – тим паче, що змагався він у надважкій категорії, бо важив сто двадцять кілограмів.
Коли він гастролював по США й також став там чемпіоном – його у віці п'ятдесяти семи років обрали найгарнішим чоловіком цієї країни!
Народився Іван Піддубний 9 жовтня (26 вересня) 1871 р. на Полтавщині в с. Красенівці, нині Черкаської області. Помер у м. Єйську 8 серпня 1949 р. в цілковитій бідності...
Це був дуже оригінальний чоловік, мав на все свою думку. Секрет його сили полягав у вегетаріанстві (споживанні лише рослинної їжі), а також у постійному носінні в руках двопудового чавунного «ціпочка».
Перед кожним виходом на арену молився за Україну, тому й перемагав.
За життя зазнав багато кривд, однак мужньо долав їх – досить згадати захоплення влади білими, червоними та переслідування чекістами, німецьку окупацію та знову комуністичну.
Він кілька разів втрачав усі свої статки, однак знову ставав на ноги, знову боровся на змаганнях, знову починав тренувати юних атлетів і, головне, знову й знову перемагав.
БА, ЯКИЙ!
От хто не вірить, що зорі пахнуть?
Навіть більше того – духмяніють.
Отак теплої ясної ночі ляж, заспокойся, оддихайся, вдивися гарненько в зорі та й потягни носом – і одразу відчуєш, яким духом тягне з тієї висоти, терпким і чарівним, од якого починає крутитися голова.
Отаку розвагу вигадав собі маленький Сашко Шаргей.
Він би охоче поділився своєю таємницею з кимось, однак, незважаючи на свій надто юний вік, чудово знав: засміють.
Затюкають, не дадуть проходу, тицятимуть пальцями або й просто заштурхають.
Особливо, коли довідаються про інші його дива.
Які?
Отак, коли лежиш і довго на зорі дивишся, настає дивовижна мить, коли всенька Земля, увесь обрій – перекидається догори ногами, – і вже ти не лежиш на траві, а навпаки – ти вже висиш над зірками, наче приліплений спиною до виднокола, а під тобою велетенський, безмірний світ, набагато більший, аніж твоя планета.
Дух перехоплює, бо ти стаєш невагомий над цим безміром, і тобі здається: ще трохи – й ти полинеш туди, до того сяйва, до тих далеких і незнаних світів.
Ну, з ким про таке можна погомоніти?
Та би й з учителем астрономії, та би й з батюшкою – а однак лячно. Ще й з гімназії виженуть за такі ідеї.
Бо коли довго дивишся на зорі, то обов'язково одна зірветься й помчить, сяючи, на Землю. Отут і постає крамола: а чи є такі сяючі зірки, котрі б летіли навпаки – із Землі в небо?
Чому вони не хочуть летіти навспак – адже там, у глибині сяючого Космосу, набагато цікавіше, ніж тут, на грішній Землі?
Ось які думки турбували малого Сашка.
А тим часом він дивував учнів та викладачів Полтавської гімназії геть іншим. Був дуже обдарованим учнем з усіх дисциплін, однак кожну вільну хвилину віддавав... футболові!
Біг на берег Ворскли, де була для цього спеціальна галявина, яка приваблювала чимало шибеників.