— Що?.. Що ти сказала? — раптом підвів він голову.
— Я кажу, ковзанка…
— Ковзанка?.. Ага, так, оце мені й треба: ковзанка…
— Що ти верзеш? Спи вже.
— Я кажу: ковзанка… Пообливаємо водою всі вали, всі мури. Мороз добрий… Ох, і ковзанка ж буде ляхам!..
5
Зважаючи на глибокі сніги та люті морози, можна було сподіватися, що поляки не вдарять на Вінницю раніше, ніж через кілька день.
Проте гаяти часу не доводилося.
Було ще зовсім темно, коли Богун, поснідавши нашвидку, подався до монастиря.
Умовившися з ігуменом щодо участі ченців у копальних роботах, він вийшов за браму. Саме почали підходити сотні сипати навколо мурів окопи.,
Підходили швидко, спритно — одна по одній. В кожного з козаків був заступ або рискаль.
— Ого! — донеслося до Богуна. — Хоч як поспішалися, а полковник таки нас випередив…
— Він, певно, й не спав зовсім, — сказав хтось півголосом, — з таким не пропадеш…
— І чуприну нагрієш…
Богун посміхнувся.
Козаки швидко розташувалися й почали розкидати сніг. Незабаром із білимц кучугурами змішалася й чорна земля. Підвезено кілька саней з дровами, розпалено вогнища, й дим великими сизими стовпами знявся до неба…
Опівдні місцевості навколо монастиря не можна було пізнати.
Всюди, а надто на схилах до річки та коло брами метушилися люди. Були тут і патлаті ченці, що перемішалася з козаками, багато прийшло й міщан зі старого й нового міста, немало було й людей з околишніх сіл: усі, хто тільки прочув про наступ польського війська, горнулися під захист вінницьких мурів.
Окопи й вали навколо монастиря зростали так швидко, що Богун навіть вирішив відрядити частину козаків, до замка, щоб швидше перевезти звідти армату й припас.
Робили це обережно, без великого розголосу, а в замку навіть залишили замість гармат подібні до них цурпаки: Богун уживав усіх заходів, щоб до ворога якось не долетіли чутки про намір козаків покинути замок і місто та зачинитися тільки в монастирі.
Усюди навколо Вінниці чатували невеличкі козацькі загони, щоб не тільки своєчасно помітити ворога, а й захопити кожного, хто намірявся б прослизнути з Вінниці до польського війська.
На копальних роботах, що були найтяжчі, Богун запровадив регулярні— не дуже короткі й не дуже довгі — зміни, від чого праця почала посуватися ще швидше. Другого дня, коли передню лінію валів було вже закінчено,
Богун показав козакам першу «ковзанку».
На Бузі прорубано велику ополонку, й валка саней з повними води широкими діжками спинялася коло свіжонасипаних валів.
— Нащо це воду привезли? — дивувалися козаки.
— Не знаємо… Полковник звелів, — відповідали ті, що були коло саней, — та ось і сам біжить.
Богун передав повіддя Максимові, повагом підійшов до першої діжки й націдив цеберко води.
Козаки дивилися, нічого не розуміючи. Богун зійшов з цеберком на вал, уважно глянув на схил і раптом почав поливати його водою.
— Що він робить?..
— Оце так так!..
— Ого, тепер же ляхи й підступитися до валів не зможуть! — здивовано-радісно загомоніло козацтво.
— Оце так ковзанка! — захоплено скрикнув Максим.
Козаки вмить стали довгою ланкою. Відра швидко забігали з рук до рук, і вода майже без перерви полилася на схили валів.
— Оце так ковзанка!..
— Ну й ковзанка! — з захватом вигукували. козаки
— Дивись, дивись, в одну мить замерзає…
— Ну й ковзанка!..
— Здається, й немудра штука, а спообуй-но вигадай..
— Оце так ковзанка!..
— А де ж пан полковник? — дивувалися інші? — Тільки що наче й тут був, а вже й нема…
— І як він усюди встигає?..
Справді, за цілий день Богун устигав побувати й у монастирі, й у місті, й у замку по кілька разів…
Оксана з Тимком і старим перебралися до монастиря.
Приндяк та Максим ночували в немирівській сотні,— хата й двір діда Андрія стояли пусткою, отже, Богунові й до своїх навідуватися було гаразд недалеко.' Але за ввесь час він майже не бачився з Оксаною й Тимком.
Щось на четвертий день, проходячи повз монастирську пекарню, Богун крізь прочинені двері почув знайомий веселий голос.
— А ти чого тут вештаєшся, Максиме? Робити тобі нічого?..
Максим на Богунове здивовання не вибіг, а щось пробурмотів.
— Та ти скупався, чи що? — пошуткував Богун, розчиняючи двері й побачивши, що з хлопця текла вода. — Що трапилося,?..
— Ота ополонка велика замерзла… Приндяк упав разом з конем!.. Якби не я, може й не врятувався б…