Жовнір з презирством глянув на чорнявого панка з невеличкою гострокінчастою борідкою й тонким кучерявим вусом, поволі перевів погляд на досить-таки стареньку карету, на машталірову шведську одежу й на пару стомлених непоказних коней.
— Ти чого ж роздивляєшся? — крикнув Напєрський, прибираючи грізно бундючної постави. — Ах ти лотр! Філіппе, дай йому пуги.
Машталір Філіпп, замість виконувати пановий наказ, не поспішаючи почесав потилицю й почав завертати назад.
— А вам кого треба? — поспитав жовнір, побачивши таку покірність.
— Пана старосту Новотарзького — з Нового Тарга, — сказав машталір.
— Це, певно, туди, — зробив жовнір невиразний рух у напрямі до Бугу, — десь серед посполитого рушення…
Машталір глянув на свого пана й торкнув коні.
Якийсь час їхали мовчки.
— Філіпп. — стиха промовив Напєрський, — Філіпп… Досить непогане ім’я…
«Філіпп» тільки покручував головою.
— Ну де його знайдеш тут, отого старосту Новотазького?.. Цілий день можна їздити в цьому натовпі!..
— Пане вельможний, — звернувся він до якогось задрипаного шляхтича з лисою, як кавун, головою, — чи не знає пан часом, де тут стоїть воєводство Краківське?..
— Певно, пан… не маю честі…
— Пан Олександер Лев із Штернберка Напєрський, — поважно сказав машталір.
— Певно, пан Напєрський тільки сьогодні приїхав? — підлесливо вклонився шляхтич. — Воєводство Краковське… Ага! Так, це треба їхати туди, ближче до мосту на Бузі… Коли не знайдете, то сьогодні ж там призначено понис усього війська: там уже неодмінно побачите, кого панові треба… Коли пан дозволить, я тут у кареті… в куточку…
Напєрський скоса глянув на шляхтичевий задрипаний зелений кунтуш.
Шляхтич розставив руки, одвів їх трохи назад, високо підняв плечі й похилив свою подібну до кавуна голову на знак покори.
— Будь ласка, пане, — протекторським тоном сказав Напєрський.
Шляхтич низько вклонився, скулився й сів у карету.
За хвилину він сидів уже трохи вільніше, а трохи’ згодом розсівся вже наче рівня Напєрському. Дивля-чися на них, легко було зробити висновок, що виїзд належить не Напєрському, а лисому шляхтичеві.
Виявилося, що він може бути дуже корисний: дорогою він зустрічав немало знайомих, правда, все більше шляхтичів непевного вигляду, але ці знайомі дуже допомагали кареті просуватися вперед.
— Пане Феліціане! Що, земляків зустрів? — досить часто кричали шляхтичеві з натовпу.
— О, так!.. — відповідав, закопилюючи губу, пан Феліціан. — Хіба ж ви не бачите? Це ж пан Олександер Лев із Штернберка!..
Машталір кілька разів скоса поглядав то на біляве миршаве шляхтичеве обличчя, то на його занадто вже зелений кунтуш.
— А чому пан голови не покриє? — спитав Напєрський, ледве помітно підморгуючи машталірові. — Бач, як сонце почало припікати… Та й не зовсім пристойно якось…
— Ох, — зітхнув шляхтич, — це мій хрест!.. Зарік поклав. Казали, як виходжу так ціле літо — неодмінно волосся виросте… Там одна панна…
— Гм… Гм… — недовірливо глянув на голу шляхтичеву голову Напєрський.
— Гей, дорогу!.. Дорогу вельможному панові Чарнецькому! — почулося спереду, зовсім близько.
І не встиг іще машталір звернути, як повз нього промчали два вершники, розмахуючи нагаями.
За вершниками, оточений кількома двораками самого гетьмана Потоцького, їхав. Стефан Чарнецький.
Він майже не змінився з того часу, як після Жовтих Вод побував у татарському полоні. Тільки хижі зелені очі його трохи неначе прив’яли та одежа була помітно пишніша й багатіша.
Чарнецький кинув оком на лису голову пана Феліціана, на коней і на машталіра.
Карета тим часом поволі рушила вперед.
За хвилину Чарнецький був уже досить далеко. Він їхав чомусь усе тихше й тихше, аж раптом став як укопаний.
— Богун!.. Небом присягаюся, що Богун!.. Але Богун же полковник… Там… у Хмельницького…
Чарнецький протер кулаком очі.
— Пана полковника Чарнецького до яснєосвєцоного князя Ієремії Вишневецького! — крикнув поблизу жовтоблакитний кур’єр.
— Га?.. До князя Вишневецького?.. Знаю вже, їду, — сказав Чарнецький, — але присягаюся небом, що то Богун, — додав він стиха. — А коли не Богун, то другий якийсь лотр!..
— Гей, слухай! — звернувся Чарнецький до одного з прибічних жовнірів. — Негайно ж візьми з собою двох, ні, трьох підручних і рушай назад… Бачив оту старосвітську карету?..
— Бачив… Себто яку карету, насмілюся запитати? — улесливо нагнувся жовнір.