— Військо?.. Нічого… Попервах довелося дуже погано. Жовнір обдертий, голодний, вимагав хліба й Платні… А грошей не було. На щастя, воєвода Кисіль підвіз збіжжя… А потім, пан, певно, чув… Обивателі поховали було всі коштовності в кляшторі… Ну, то їх узяли Та й забрали для війська… Ох, і галасу ж було!..
— Ну й що ж, багато забрали?..
— Та невідомо… Кажуть, що мало, але звозили на схованку ледве не з усіх воєводств полудневих!..
— І що ж, дуже незадоволені обивателі з короля?..
— Ой, дуже… Обіцяв після війни все повернути. Видавали якісь квитки… Але, певно, що з. воза впало — те пропало…
— Ну, а тепер як?
— Та тепер нічогб… Тільки от пошесті не припиняються… Чув пан, як смерділо отам, коли повертали до Бугу?.. То ж там шпиталі. Тисячі хворих… Мруть, кажуть, як мухи… Ну, а все ж таки настрій зараз чудовий. Видно, з усього, що переможемо… Навіть знамення небесні…
— Які знамення?..
— Ой, то пан зовсім нічого не знає!.. Ротмістрові хоругви канцлерської було видіння: вночі, коли хоругов стояла на чатах, побачили в небі, над хмарами, короля, що сидів на золотому престолі межі двома янголами. Один янгол держав меч, а другий — над головою короля його мосці — корону. А навколо, в голубій хмарі, вертоград і напис великими золотими літерами: Imperator mundi — імператор світу…
— Ну, то що ж король?
— Молиться… й інші з ним… Костьол коло намету королевого завжди повний… А то ще бачила піхота угорська на небі матку боску, що благословляла ввесь табір…
Машталір повернувся й запитав, куди їхати.
Пан Феліціан озирнувся навкруги й задоволено ляснув себе по стегнах.
— Приїхали!.. Дивись, пане: оце річка, а онде міст. Через нього має проходити все військо. Там і намет королевий. А ми станемо осторонь. Отам, на холмовині… дивися, скільки панства зібралося… Ого!.. А онде ще-їдуть, і ще, і ще!.. А онде якими юрбами йдуть: певно, скоро почнеться…
Машталір скерував карету до холмовини, прив’язав коней до якогось стовпчика й задоволено почав розминати затеклі,ноги. Напєрський спершу розмовляв з паном Феліціаном, потім одійшов трохи вбік. Незабаром до нього підійшов машталір, і вони хотіли вже були повертатися до своєї карети, аж раптом юрба чомусь посунулася наперед і відтиснула їх від пана Феліціана, що для зручності примостився на козлах.
Напєрський і машталір спершу спробували були протиснутися назад до карети, але натовп був настільки великий, що зробити це навряд чи пощастило б. До того ж з цього місця їм було чудово видно і міст, і майдан, і шлях, яким повинно було маршувати військо.
Пан Феліціан з віддалі кроків чи не на двадцять зрідка щось показував на мйгах Напєрському, але, коли вдарила музика й почалася парада, всі погляди звернулися в той бік, де проходило військо.
Ні Напєрському, ні машталірові не було видно королевого намету, але всі без винятку військові відділи вони могли розгледіти якнайкраще.
Попереду, під злотогаптованими прапорами з гербом королевим — погонь і білий орел на червоному полі,— ошатно, пишно, врочисто йшли під музику королівські двірські хоругви.
Спершу — напрочуд розкішно вдягнені вершники в панцирах із золотими розводами, з білими крилами за плечима, в тигрових і леопардових шкурах замість плащів. За лицарством — молоді зброєносці, в червоних мантах із золотими на них орлами, далі — рейтарія, гайдуки, двірська піхота…
За хоругвами королівськими виступала гусарія.
Коливалися страусові пера на головах незрівнянної краси коней і на шоломах лицарів, блищали срібнокуті тиляги, шуміли й дзвеніли крила на залізних раменах, горіли від самоцвітів панцирі, палаші, кінська збруя, вигравали під ошатними вершниками гарячі арабські коні, тріпотіли в повітрі знамена й прапорці на блискучих списах — блакитні, рожеві, зелені з білими й блакитними кити цями.
Захоплено, здивовано, радісно, голосними віватами вітало й королівські хоругви, й гусарію панство, а з ним і ввесь кількатисячний натовп.
Тільки Напєрський та його машталір, здавалося, не поділяли загального настрою. Мовчки, напружено вдивлялися вони вперед — туди, де важко сунула численна арйата, рипіли вози з порохом, огнистими бомбами й іншим припасом військовим, струнко йшла ланова піхота, піхота угорська, німецька, шкіпери, лучники, хоругви волоські, мультанські й татарські.
Поруч із машт'аліром здавався Напєрський підлітком.
Він кілька разів чомусь пробував ухопити машталіра За руку, але той так грізно глянув на нього, що Напєрський навіть трохи відсунувся вбік, наскільки це було можливо в тісному натовпі.
— О… О… Посполите рушення! Посполите рушення! — закричали навколо.