— Здоров, Богуне!..
Богун зняв шапку й здоровкався.
«Мабуть, Кремезний проти когось прошпетився», — зміркував він, побачивши червонопикого сотника з синьожупанним джурою, що тільки-но, певно, пустили хазяїна мавп. Сотник тримав видобуту з піхов шаблю.
— Пане сотнику, — лагідно промовив Богун, — я цього чолов’ягу знаю. Коли завинив чим, може б ти йому на цей раз пробачив?..
Сотник, що, видимо, трохи замішався від несподіванки, глянув скоса на хазяїна мавп, на юрбу, що вже починала розходитися, плюнув з серцем і просичав:
— Ну, щастя твоє!.. А то б я тебе провчив, волоцюго… Ходім!.. — звернувся він до свого джури й подався з ним геть, відсапуючи й похитуючи пузом.
— А ти наче з неба впав! — підбіг Кремезний до Богуна. — Ну й зрадіють же наші…
— Чого він до тебе присікався? — запитав Богун, зсідаючи з коня. — Я зараз до гетьмана… Ходім разом.
— Чого присікався?.. Та все оті мавпи… Обридло їм усе про ляхів та про ляхів… А тут же й свої є, коли б ще не кращі від ясновельможних… Ну, ото й почали ми з
Максимом та дідом Панасом ходити від одного табору до другого… А їм, звичайно, це не подобається…
— Кому їм?..
— Та тим, що про їх мавпи розповідають. Ти ось уяви собі…— Тут Кремезний потер шорсткою долонею лоба й почав оповідати, підносячи й знижуючи, де було треба, голос і домальовуючи рухами та виразом обличчя те, що, на його думку, не зовсім виразно підкреслювали слова:
— Уяви собі: стоять мавпи в подраних кожухах. Я підходжу й кажу:
— Здорові були!..
— Здоров, козаче… А чого це на тобі свита вітром підбита?..
— А хіба що?.. На козакові й рогожа пригожа. А от чому на вас кожухи драні?..
— Бо ми ж піддані…
— Піддані?.. Це мені дивно: Тепер же всі рівні!.. Невже ж ви ще й досі панські?
— Ні… Ми гетьманські…
— А чого ж ви такі нужденні?..
— Того, що в панів гепи товстенні!..
— Що ви верзете?.. Де ті пани взялися?..
— А он глянь, подивися!..
— Тут з’являється товстелезний чи то сотник, чи то полковник. Пика йому як не лусне… Ну, звичайно, в кармазинах, у сап’янцях… Таких тепер серед старшини чимало… Я вдаю дуже здивованого:
— Ого!.. А це що за птиця?
Чи шпак,
Чи хом’як,
Чи- перепелиця?..
— Хіба не бачиш, який жупан? — каже одна мавпа, а друга:
— Це ж пан!..
— Що ви, бог з вами: це ж сотник!..
— Сотник то сотник.
Кремезний зупинився й помовчав.
— Ну, що — подобається? — запитав він перегодом.
— То невже він тебе за це хотів шаблею рубонути? — здивувався Богун.
— Атож!.. У їх тепер швидко!.. Надто з посполитими. Та й з простими козаками не дуже-то воловодяться… Я ж кажу: коли б довелося, боронь боже, скрутно — вистинали б усю старшину як стій або пов’язали та й віддали б ляхам на заріз!..
Богун замислився.
— Не ймуть тепер віри старшині. Ой, не ймуть люди віри: кажуть, коли невдержка якась — пустить ізнов старшина ляхів на Україну та ще й на горло людей каратиме за непослух тому панству! — з сумом сказав Кремезний.
Богун стояв темний як ніч.
— А де ж мавпи? — спитав він глухо.
— Дід Панас із Максимом десь повели: до їх же теж тут були причепилися…
8
Похмурий підходив Богун до гетьманського намету. Дорогою зустрівся йому якийсь піп, і Богун своїм звичаєм тричі плюнув йому вслід.
Пригода з Кремезним не виходила Богунові з голови: «Старшина хоче панувати так само, як колись панували ляхи, — міркував він. — Старшина вже панує, й це сталося не кілька днів, не кілька місяців тому, а ще після Зборівської умови, коли не раніше… Гетьман звичайно спиратиметься на старшину, а старшина на гетьмана… Ну, та поки що — хай їм абищо: якби тільки розбрат у війську не поширювався, доки переможемо короля».
— Богуне!.. Здоров!.. Яким побитом? — кинувся хтось Богунові на шию.
Це був Зорка.
— А де ж кінь твій?.. Я щось кбня не бачу? — питав Зорка, — то обтираючи рукавом губи, то знову цілуючи Богуна.
— Там! — махнув рукою Богун. — Віддав одному козакові подержати…
— Ну, гаразд, гаразд!.. Я, знаєш, із раннього рана писав… Трохи в голові замакітрилося: треба про, твоє здоров’я питати, а я про коня… Ну, як ся маєш?..
— Дякую… Як ти, як гетьман?..
— Я — що ж… Я все пишу діаріуша… А гетьман… слава богові… Здається, вже тепер трохи заспокоївся після тієї звістки…