Поет болісно переживає, щиро шкодує за тим, що так безглуздо й ганебно закінчив життя колишній його товариш-революціонер, але пекучий жаль і скорбота не розслаблюють йому серця, не засліплюють свідомості: він, активний радянський громадянин, рішуче засуджує політичне ренегатство, класову невизначеність і непослідовність. Цей осуд ясно лунає впродовж усієї поеми, особливо в її заключній строфі:
Чільне місце в художній спадщині О. Соколовського посідають твори, в яких висвітлюється «родословна» сбціалістичної революції, зокрема історія народовольського руху 70— 80-х років. До цієї теми він звернувся слідом за закінченням «Поеми одного життя», про що свідчить сюжетний вірш «Народовольці» (1925).
Цей твір, написаний у формі листа поета до знайомої, цікавий тим, що в ньому О. Соколовський виявив вірне розуміння історичного значення діяльності революційних народників та спадкоємного зв'язку між цією неповторною сторінкою визвольної боротьби в Росіїі перемогою Жовтня, боротьбою радянського народу за соціалізм.
Автор підкреслює, що Софія Перовська, Андрій Желябов, Степан Халтурін, Микола Кибальчич та інші народовольці, страчені царськими катами, живуть у пам'яті народних мас. Вони мужньо загинули, але
Роман, який згадується в «Народовольцях», вийшов через три роки (1928) у видавництві Всеукраїнської ради товариства політкаторжан та засланців під назвою «Перші хоробрі». Він був відзначений другою премією на конкурсі юнацьких романів та повістей ДВУ і в наступному році (1929) перекладений на російську мову.
Слідом за цим у тому ж видавництві виходять романи О. Соколовського «Нова зброя» (1932), «Роковані на смерть» (1933), «Бунтарі» (1934). Письменник об’єднує «Перших хоробрих» та «Н ову зброю» і видає їх під спільною назвою «Герої змов» (1934).
В перелічених творах О. Соколовського розкрита в основних своїх рнсах і виявах історія революційного народництва. Тут ми бачимо і кількарічний звитяжний герць народовольців з царським троном та його посіпаками, і так звану «чигиринську змову», і наростання опозиційного руху серед петербурзького студентства, невдалу спробу підпільної групи на чолі з Петром Шевирьовим та Олександром Ульяновим забити царя Олександра III.
Найповніше освітлена Соколовським діяльність «Народної волі», якій присвячені «Перші хоробрі» та «Н ова зброя».
Необхідно визначити, що — в трактуванні історичних подій та постатей Олександр Соколовський керується ленінською оцінкою «старого народництва», хоча йому й не до кінця щастить утвердити цю оцінку з потрібною сюжетно-психологічною переконливістю і художньою силою. Конкретніше мова про це буде далі.
В романі «Перші хоробрі» послідовно розгорнута діяльність «Народної волі» до 3 березня 1881— до дня розправи царизму над п’ятьма народовольцями після вбивства Олександра II. Письменник детально показує підготовку цього вбивства, кількаразове полювання на царя (замах Соловйова, вибух під залізницею, під Зимнім), форми і прийоми роботи терористів, їх поразки й перемоги. Ромйн закінчується епізодом страти А. Желябова, С. Перовської, М. Кибальчича, Т. Михайлова, Рисакова. Незважаючи на таку трагічну розв’язку, кінцівка твору звучить оптимістично. Не вдалося Макару Зорянчуку врятувати засуджених товаришів, коли везли їх на страту.
Вони загинули, а він залишився самотнім. Але велике горе не штовхає його в безнадійну розпуку, професійний революціонер-боєць не хилить голови.
В романі «Нова зброя» він через якийсь час знаходить нових бойових товаришів, і виконком «Народної волі» знову відновлює свою діяльність.