Проте в образі Хмельницького не все, як кажуть, гладко, в ньому мають місце такі окремі штрихи, які не зовсім вірно характеризують цього видатного історичного діяча, які дещо дисонують і в загальному плані авторського трактування постаті гетьмана. Іноді письменник наголошує на бездіяльності та захопленні чаркою керівника повстанської армії. Це видно в епізоді Пилявського бою. Коли поляки залишили свій табір, тоді козаки безладно кинулись грабувати його, а гетьман у той час спокійнісінько «сидів собі край столу й потроху потягував мед із високого золотого келиха», не пославши навіть погоні за ворогом, давши можливість йому безборонно втекти.
Таким чином, у роботі над образами Івана Богуна та Богдана Хмельницького О. Соколовський не до кінця втримався на ґрунті реалізму. Поряд з історично правдивими рисами в цих образах є й такі риси, які порушують історичну правду, не зовсім вірно характеризують двох славних синів українського народу.
Є в «Богуні» також інші прикрі порушення історичної правди.
В сатиричному, окарикатуреному плані змальований у ньому Костка Напєрський. Якимось дуже несерйозним, поверховим постає перед читачем цей керівник визвольного руху польських хлопів, союзник Хмельницького.
Не знайшла в романі художнього втілення ідея українсько-російського єднання. Автор обмежився двома-трьома згадками про налагодження стосунків гетьмана з Москвою (наприклад, Хмельницький з задоволенням розповідає Богунові, що цар дозволив перекинути козацьке військо через Брянщину проти Радзівілла). Цей недолік роману, мабуть, зв’язаний з тією програмою, яку висловлює Богун — не звірятись на чужоземну допомогу (а саме тут письменник і не спростовує свого героя).
Передчасна смерть (1938) не дозволила Олександрові Соколовському здійснити його цікаві творчі плани й задуми, які передбачали не лише продовження «Богуна», а й написання романів «Червоне козацтво», «Чернігів», «Каторга», «Дмитро Лизогуб» та ін. Спадщина письменника, досі нам відома, кількісно невелика — понад десяток поетичних та прозових творів, але своїми кращими зразками, зігрітими патріотичним почуттям, духом свободолюбства, інтернаціоналізму і дружби народів заслужено належить до цінних надбань української радянської літератури і продовжує служити справі виховання будівників комунізму.
Микола Сиротюк.
