Але тепер зі всього видно було, що це Хмельницькому не вдалося…
Видно було, що Потоцький готується до великої війни з козаками, що він добре уявляє собі серйозність становища і зовсім не вірить, що річ іде тільки Про сварку Хмельницького з Чаплинським за хутір Суботів.
Непокоїло й хвилювало Богуна також і те, що йому зовсім не пощастило перевести підготовку повстання хоч скільки-небудь організовано; зовсім незнайомі йому люди, десятки людей зголошувалися яко посли Хмельницького, запевняли, що він у першу чергу з’явиться на Поділлі, що він не тільки проти панів, а й проти лейстровиків, що він усю землю віддасть хліборобам і запровадить усюди козацький лад.
Але найбільше чомусь вразила Богуна чутка, що десь аж під Дубном з’явився славетний полковник Іван Богун, що його спіймано й страчено на горло, але що це не біда, бо в Хмельницького знайдеться ще таких, як Богун, чимало…
— Ну й закрутилася ж веремія! — ввесь час похитував головою Богун і вже не міг чекати жодного дня…
— І коли це вже ти, татку, й мене з собою на Січ візьмеш? — допитувався дев’ятилітній Тимко, в той же час недовірливо поглядаючи й на Оксану: а що Як і вона на Січ вирушить?
Дівчина відчула побоювання хлоп’яти:
— Ну, що ж, ми вже, Тимко, з тобою якось перебудемо.
— У-м-м… перебудемо: не встиг татко приїхати й знов на Січ, і так завжди.
— Ото який же ти ще коверзун! — взяв його Богун на руки. — А я ще хотів тобі сагайдак і лук привезти справжній, татарський.
— Сагайдак? Лук? Справжній? Гляди ж, татку!..
— А поки що я тобі зроблю маленький, тим часом стріляти підучишся, — сказав дід Андрій, увіходячи з другої кімнати.
За ним увійшла й баба Ївга. Порівнюючи з дідом, вона здавалася настільки від нього молодшою, що з першого погляду ніхто б не сказав, що дід Андрій її чоловік.
— От вигадали! — незадоволено сказала вона. — То сагайдак, то рушниця, тільки й мови з хлоп’ям, що про зброю та про війну…
— Ну… почала вже своєї!.. — буркнув дід.
— А ти що ж, теж такої, як вони, думки? — звернулася баба до Оксани, — Тимко ж тобі тепер за рідного сина буде… Хай ось тільки піст мине…
Оксана защарілася.
— Та тут, Ївго, вже не великодня треба чекати: он Іван каже, що дай біг на осінь побачитись, — сказав дід.
— От такої! Це що ж — ізнов за море?.. А я була раділа, що про війну з турчином уже й балакати перестали…
— А що ж, бабуню? Може, на батьківщину їхати?.. На землю сідати? — посміхнувся Богун.
— Та невже ж тобі ще й досі не можна до Бубнова повернутися? Вже ж мало не десять років тиняєшся по чужих стороцах!
— Хоч би й можна було, бабусю, не такий тепер час.
Та й Тимко тут до вас так привик, що краще, ніж у тих родичів… Жаль тільки, що занадто вже з ним панькаєтесь.
— Ач, який пустун виріс! — підкинув Богун Тимка вгору.
Хлопець аж заверещав від задоволення.
— Ще, татку, ще!
— Ну, годі вже, йди погуляй надворі, он, бач, як сонечко засміялося…
Ласкавий промінь квітневого сонця заглянув крізь вікна в простору кімнату: довгий дубовий стіл з лавами коло нього, ікони, повбирані вишиваними рушниками, велика скриня, кілька полиць із посудом — все немов, ожило.
Тимко вибіг, застебуЮчи кожушок, Богун пройшовсь по кімнаті й звернувся до діда.
— Вночі треба їхати; перекажіть кому слід, щоб у всіх справах звертались до Зайди… Про Тимка й про Оксану і — самі знаєте.
Дід тільки мовчки кивнув головою.
— А ти що, навіт без джури думаєш вирушати?
— Так безпечніше.
Дід запитав ще щось, Богун відповів.
Розмовляли тихо й спокійно. Здавалося, що мова йде не про далеку небезпечну виправу, не про майбутню криваву війну, а про якісь зовсім звичні речі.
Оксана сиділа коло вікна, низько схиливши голову.
О, як би вона зраділа, почувши, що любий її Іван залишається дома назавжди, ба навіть, що він не сьогодні поїде, а завтра чи післязавтра!
Але така надія навіть, не ворухнулася в Оксанинім серці: дівчина знала твердо, що про якесь зволікання не може бути й мови… Не пізніше як уночі Богун мусить вирушити в далеку дорогу — назустріч бурі, назустріч кривавій грозі, що невблаганно насувалася з невідомих просторів Дикого Поля
13
Незвичайне Оживлення в місті Чигирині: на вулицях, на майданах, по корчмах і на подвір’ях сила реєстровиків, польських жовнірів різної зброї, німецької піхоти, панської — челяді.
Сказати б свято якесь:.. Але в свято б гуляли, пили й гукали по всіх шинках, танцювали б під троїсту музику, співали б пісень…