Нарешті, третя частина в складі приблизно п’яти тисяч чоловік на чолі з обома гетьманами поки що залишалася в Корсуні з тим, щоб у найближчому часі, коли вони дійдуть нові шляхетські хоругви, теж вирушити слідом за відділом Шемберга й Стефана Потоцького…
Чигиринський полк на чолі з Кричевським включено до складу того відділу, що йшов суходолом.
Виходило, що поляки самі себе значно послаблювала: при умовах Сприятливих Хмельницький ще довгий час матиме проти себе не все військо коронне, а тільки третю, хоч може й найкращу його частину.
«Тільки б скоріше до своїх, — думав Богун, — тільки б скоріше повідомити Хмельницького про цей плац. Алб треба чекати… Треба ввесь час триматися з полком Кричевського, а там буде видно…
Ех, добре було б, якби Кричевського послали з тим відділом, що вирушає Дніпром! Там же й Джеджеліид: Вешняк…Там же чи не на половину всіх козаків можна рахувати! Та й Барабаша з Ілляшем майже ви ненавидять. Правда, й комісарові Шембергові, певно, не втекти б від лютої кари, якби потрапив до рук козакам… Але ж відділ Шемберга складається з найкращих частин польського війська; тут же й драгуни пана Сапєги, й артилерія з двадцяти гармат, і гусарія Стефана Чарнецького…
Згадавши про нього, Богун не втримався, щоб не посміхнутись: — «Догоднє тобє, моє кохане?..» — згадав він Максима й діда Панаса. І не міг, уже одірватись від спогадів про Підгірці, про Вінницю, про Оксану…
Як недавно ще він залишив її, як ще зовсім недавно блукав по безлюдних дорогах, простував ярами й степами сюди, до Чигирина!.. А ось уже завтра вранці похід, а через тиждень-два, коли пощастить, — Хмельницький, товариші, захват визвольної війни…
— А цо, пане Цибульський, чи не пора вже нам повечеряти? — підходять Кричевський, і вони, мов близькі друзі, йдуть до їдальні.
Близькі друзі: поляк, шляхтич, призначений на полковника внаслідок скасування козацьких прав ординацівн 1638 року, й козак-волоцюга, бунтівник, оголошений поза законом….
Полковник його королівської милості чигиринського полку пан Станіслав Міхал Кричевський і ватажок козацький Іван Богун.
14
Ще сонце не викотилося з-за зелених весняних степів, ще тільки перші промені грали на високих баштах Чигиринського замка, — коли вдарено в бубни й тулумбаси, озвалися-засурмили сурми, заграли труби, заіржали й забасували під вершниками, чуючи похід, коні.
Попереду вирушала гусарій. Богун дивився на неї з високого полковницького ганку.
У мідяних блискучих шоломах з позолоченими крилами, в залізних, з мідними розводами панцирах, з довгими — списами, на яких тріпотіли од вітру вогняно-жовті прапор ці, на великих грудастих гнідих конях гусари міцноіо, могутньою, грізною лавою звільна посувалися широкою вулицею.
Страшна повинна бути атака цієї важкої залізної лави.
Проти неї не встоїть ніяка сила… Кого не дістануть списами, не порубають важкими мечами вершники — розтопчуть, розчавлять, згнітуть, змішають з землею велетні-коні. Зламає, потрощить, рознесе на своєму шляху все залізна гусарія…
Таке було Богунове перше враження. Але воно швидко розвіялося: ще здалеку помітив Богун на чолі гусарії довгасту постать Стефана Чарнецького.
«Коли й цей інколи може звомпити, то що вже казати про решту?» — подумав Богун і мимохіть усю увагу свою зосередив на самому тільки полковникові.
Важкий, а разом напрочуд рухливий кінь твердо ступав під вершником. Поверх панцира, замість плаща; була на Чарнецькому розкішна леопардова шкура… Вітер грав довгим зеленогарячим шарфом, позлотистий шолом світив ясно й грізно.
На чолі своєї гусарії Чарнецький здався Богунові куди кращий, ніж там, у Підгірцях. Навіть сіре, подзьобане віспою обличчя й блискучі зелені очі не псували його загального вигляду.
Чарнецький немов помітив на собі Богунів погляд: глянув на мить на ганок, потім повернув голову до ближчого поручника й щось промовив.
Чітко пролунала в гусарських шерегах команда, немов якийсь вітерець пробіг По лавах закованих у мідь і залізо вершників…
За гусарами йшли улани й драгуни, за драгунами — армата, далі — піший козацький полк і німецька піхота…
Такі різноманітні, такі неподібні один до одного були окремі військові відділи, а проте Богун чомусь відчував їхню єдність, їхню підлеглість тій вищій волі, що послала їх у невідомі степи — залити повстання залізними хвилями, знищити його вогнем і мечем…
Довго стояв Богун на ганку — все дивився на військо, що вже ледве мріяло вдалині…
Аж ось озвалася сурма: то вирушав Кричевський на чолі свого полку.