— Не слухайте, не слухайте його, здрайці! — заверещав Барабаш, підходячи до натовпу, що оточив Джеджелія. — Тихше!.. Що тут за рада? — розгублено крикнув він, побачивши, що козаки не звертають на нього уваги.
Юрба начебто почала заспокоюватися: ще хвилина, й Барабаш, здавалося, опанував би її увагою…
— А тобі чого тут треба, стара ганчірко? — несподівано заревів Джеджелій, і не встиг іще Барабаш опам’ятатися, як хтось- списом ударив його в груди, кілька рук ухопили обважніле скривавлене тіло й, розгойдавши, кинули в воду…
У другому кутку відбивався від козаків полковник Вадовський. Купка старшини боронилася опліч із ним. З усіх боків лунали безладні постріли.
Опір барабашівців тривав не більше як чверть години. Прихильну до поляків старшину швидко порубано, постріляно, потоплено в Дніпрі.
Тільки коло корми ще завзято махала шаблями купка німецької піхоти.
— Піддавайтеся… Кладіть зброю! — крикнув їм Джеджелій.
Німці не слухалися.
— Кидайте зброю, йолопи. Будете служити Хмельницькому, платитиме добре…
— Згода, — указав німецький старший, — переходимо до Хмельницького… Тільки не зараз: строк нашої служби полякам у червні…
— Та що ти — з глузду зсунувся, чи що?..
Німець замотав головою, щось скомандував і перший кинувся на козаків.
Розлютоване козацтво вирубало німців до ноги.
Джеджелій перший розрізав сирицю на Богунових руках.
— На раду, на раду! — чутно було з усіх боків.
Джеджелій з Богуном опинилися посередині козацького кола.
— Панове товариство! — почав Джеджелій. — Насамперед треба обрати отамана.
— Джеджелія, ватажком!.,
— Джеджелія!..
— Богуна!..
— А де той Богун?.. З неба упав, чи що?..
— Кривулю!..
— Джеджелія!..
— Забуського!..
— Тепер тільки Богун помітив, що майже поруч із ним стояв Забуський і дивився кудись убік.
Богун і собі глянув у тому напрямі й зараз же скрикнув:
— Байдаки!.. А що з іншими байдаками?..
Але Джеджелій уже зміркував і наказував:
— На весла, хлопці!
— На весла!..
— До керми!..
— Гармаші, до гармат!..
На ближчому байдаку заграла труба.
— Слухайте, слухайте! — загукали звідти. — Полковник Гурський питає, чи справді на вашому байдаку бунт проти корони польської?
— Пошли ти свого Гурського під три чорти! — дзвінко й весело закричав Богун. — Не треба нам таких полковників… Оберем собі вільними, голосами кого схочемо!.. Бийте, товариство, ляхів, не минайте й підляшків! Хмельницький з татарами зараз тут буде!..
Страшенний галас зчинився у відповідь на Богунові слова.
— Вперед! — наказав Джеджелій.
Але байдак, на якому був за командувача полковник
Гурський, уже не потребував допомоги…
На Дніпрі починався вітер.
17
«…Хмельницький многими ума свойого очима, яко ловець хитрий, на всі сторони поглядаючи і караули в милю і далі від обозу іміючи… рушил ку Жолтой Воді.
В п’яток теди п’ятої неділі по пасці мая четвертого передняя страж Хмельницького з передньої ж стражі польської двох язиків піймавши, припровадили до Хмельницького.
Кгди сказали йому, же войська польського доброго при комісару і каштеляну, сину гетьманенком знайдується (двадцять) три тисячі і що вже Жолтую перейшло Воду, теди Хмельницький на тому ж місці (яке від Жовтої Води у миль дві заледве було) удержався непорушно для розпораження До битви війська свойого, яке через той подвечорок і ніч управил і рОзпорадил, як належало…
А поляки, стравивши своїх двох язиков і устрахнувшися, Цофнулися назад і, переправивши Жолтую Воду, там же над нею ошанцовалися, за подвечорок і ніч вздовж і вшир на чверть милі значниї й глибокиї вколо себе учинивши оКопи…»
Таку приблизно нотатку записав у своєму діяріюші Самійло Зорка, найближчий приятель і неодмінний писар Богдана Хмельницького.
Зорка глибокодумно почесав пером перенісся й хотів був додати ще щось, коли раптом з того боку, де наїжився списами польський табір, голосно ревнула гармата.
З козацького табору відповіли.
— Ну, почалася «кореспонденція», — буркнув трохи схвильовано Зорка, обережно закрив діяріюша, загорнув його в хустку й сховав у шкатулку з німецьким замочком.
Проробивши все це з належною урочистістю, Зорка голосно висякав носа й вийшов з намету.
В польському таборі помітно було незвичайний рух.
Грали труби, без перерви гарчали бубни.
Піхота виходила з окопів і шикувалася під насипаними за ніч валами.