Тим часом, тут же поряд воювала та гинула гусарія. Найкраща кавалерія, яку коли-небудь бачив Дантез. На відстані трьох пострілів з луку вмирав Марек Собеський, який вставився за ним під шибеницею в Пшемислі. Вмирав Одживольський, полковник полковників Речі Посполитої, степовий лицар, муж чеснот і честі. Валилися з сідел горді та чудові польські шляхтичі, яких Дантез так ненавидів. І якими так… захоплювався.
Він не міг вимовити цього слова. І не знав, що з ним діялося. Незалежно від присяги, яку склав, незалежно від місії, яку мав виконати, не міг він просто стояти та дивитись на те, як смерть, що забирала його товаришів по зброї.
«Стій, дурне! Стій і не смикайся», — шепотів йому на вухо голос Євгенії.
Однак Дантез не був у стані просто так стояти і нічого не робити. Чорти б все взяли, до диявола! Йому все це вже надоїло. Sacrebleu!
Одним рухом він витягнув палаш з піхов і дав знак капралам.
— Рушати з місця!
Рейтари скрикнули як один. Свиснули шаблі та палаші, які витягували з піхов, над полем битви блиснуло шість сотень оголених клинків.
Висунулися риссю, без наказу, просто на задню стінку табору.
— Готуй зброю!
В руках рейтарів блиснули напівгаки та пуффери. Козацька фортеця росла на очах.
— Feyer!
В страшному грохоті вони дали вогню в спини запоріжців. Спочатку перший ряд, потім другий.
— Alt!
Немов буря звалилися вони на слабо обставлені, тильні ряди табору. Дантез першим дістався до возів, чудом відхилився від удару списом, а потім вдарив з замаху, розсікаючи голову козакові. Його кінь заіржав, став дибки, а коли став на землю чотирма копитами, француз рубонув наступного різуна — швидким, певним ударом відсік йому плече з рукою. Наносячи удари, відбиваючи шаблі, давлячи козаків, він дістався до першої брами табору.
— Розривайте заслон! — крикнув він.
Сам взяв замах і рубонув зі свистом. Ланцюг, протягнутий через борт возу, тріснув. Рейтари сплигнули з коней, кинулися одкочувати вози набік.
— Разом, рівноооо!
Вози здригнулися, коли їх штовхали сильні руки, відкрили прохід досередини табору.
— За мною!
Немов вихор, рейтари вскочили в проходи табору. Козаки, яких з переду разили гусари та панцерні Собеського, не витримали й хвилини. Вони розбіглися, як тільки на карки їм насіли люди Дантеза. Швидко і уміло рейтари перерубали лини, розвернули і перекотили таборові вози, відскочили в боки. І тоді закривавлені польські вершники почали вискакувати з пастки.
— Назад! — закричав Дантез. — Zurük!
Рейтари розбіглися, надаючи дорогу гусарам. Панцерні загони вискочили на волю з криками, з хрустом і стуком, з гуркотом крил і брязкотом обладунків. З тилу табору ще раз безсило заграли запорізькі гармати, забили литаври.
А Дантез затримався на узбіччі.
Після чого поклонився Собеському…
— Так з ким ти тримаєшся? З нами чи з поляками?!
Дантез мовчав. Дрижачою рукою він підніс до вуст кубок з вином. Євгенія прихнула від злості, вдарила по його долоні, вибиваючи начиння. Дантез схопив її руку й утримав.
— Якби ж то я знав, хто ви такі. Якби я знав обличчя пана Смерті… Будь певна, що тоді я був би більш вірним слугою.
— А я запевняю тебе, що для твоєї ж шиї краще, що ти його обличчя не бачив.
— Так хто він такий, Євгеніє?! Чому довірив мені настільки страшний тягар? Нащо він бажає доконати настільки жахливий злочин?!
— Запевняю тебе, пане Дантезе, що його тягар не легший за твій. Як ти вважаєш, що він зробить, коли дізнається, що ти зловжив довірою, яку в тобі покладали. Собеський живий. А повинен був згинути. В будь-яку хвилю може вибухнути конфедерація. Будь-якої хвилі всі наші плани обернуться нанівець. Чи можеш ти сказати, для чого допоміг йому вибратися з табору?
Дантез мовчав.
— Скільки тобі заплатили за зраду, мил’с’даре кавалере? П’ять тисяч? Десять? Що дали тобі Собеський з Пшиємським, що так не очікувано ти почав їх підтримувати?!
— Вони дали мені самого себе, — видавив з себе Дантез. — Поляки показали мені… такого мене ж, яким я колись був. Не бійся, нікого я не зрадив. То була всього лише мить сентименту.
— Сентименту?! Ти ошалів, Дантез! Що я маю написати до Смерті? Що ти вже стоїш не на нашій стороні?
— Собеський нашим планам не зашкодить. Конфедерація ще не створена…
Євгенія злобно розсміялася, а потім глянула Дантезові прямо в очі.