— Бу… бу… бунтівники зги… згинуть! — хрипло промовив він. — Зложіть зброю та віддайтеся на мою милість… Піддайтеся рейтарам Дантеза…
— Так рейтарів його милості Дантеза не вистачить, щоб нас пильнувати, — буркнув Баллабан. — До союзу увійшла вся національна кавалерія…
— Дантез… — Гетьман підняв булаву. Тепер тряслася не тільки рука Калиновського, але й віко. — Дантезе… готуй…
— Зброю… готуй! — крикнув француз.
Його руки теж дрижали все сильніше. Боже, що треба було б йому робити? Ну, що йому робити? При кому триматися? Не міг же він перейти на бік конфедератів!
Загриміла барабанна дріб, перші ряди піхотних підрозділів з хрустом опустилися на одне коліно, другі схилилися, а треті приклали приклади мушкетів до плечей.
— Не роби того, ваша милість! — простогнав Баллабан. — Не видавай на смерть жовнірів, які мають прислужитися Речі Посполитій.
Калиновський поглянув на вірних йому піхотинців. Рейтари Дантеза стояли непорушно, а от мушкетери придивлялися до нього скоса. У деяких дрижали руки та плечі. Ніхто не бажав вмирати в братовбивчому бою. Ніхто не бажав ставати проти непереможної польської кавалерії.
Калиновський махнув булавою. Дантез зрозумів команду безпомилково.
— Feuer!
Блискавка промайнула вздовж розвернутих до атаки підрозділів. Вогонь виплюнув з стволів мушкетів і пастелей, відразу ж заклубилася хмара кислого порохового диму. По польській стороні роздалося страшне іржання та звуки болю коней, яких вбивають, стук тіл, що падали на землю, стогін вмираючих, крики та поспішні команди.
— Друга лініяааа!
Три тильні ряди мушкетерів виступили вперед, щоб віддати наступний вбивчий залп. Останні почали заряджати зброю. Але часу вже не було!
Земля задрижала під кінськими копитами. В хмарах порохового диму з’явилися силуети коней і людей. Мушкетери поламали ряди, роздалися крики переляку. Тільки збігти вони вже не встигли…
Ніби вихор, що нищить і валить усе по дорозі, на них спала навала польської кавалерії. В одну коротку мить коні вдерлися в ряди німецької піхоти, валячи та давлячи солдатів. Панцерна кіннота пробилася крізь піхотинців, захопила їх за собою, звалила їх з ніх та задавила. Опір тривав недовго.
Хоругви помчали в сторону рейтарів Дантеза. Підполковник відвів коня до першої лінії вершників і махнув оголеною рапірою. Він добре знав німецьку команду:
— Rührt euch! (Рухатися!)
Рейтари рушили риссю в сторону панцерних хоругв, що мчалися на них. Тисячі рук опустилися до кобур, тисячі пуфферів піднялося, приготовлених до пострілу.
— Feuer!
Перша і друга лінія дали вогню. Сотня польських вершників впала з коней, декілька жеребців покотилося по землі.
— Alt!
Чорні вершники перейшли галоп. Вони схопили палаші та вскочили в хмари порохового диму, що висіли після пострілів.
І відразу ж на них впала навалою польська кіннота. Спочатку роздалися болісні крики та іржання тисяч коней, потім брязкіт зброї, гук пострілів і передсмертне хропіння конаючих. Рейтари ставили жорсткий опір. Кількість трупів помножилася, коли шаблі зустрілися з палашами, коли чорні вершники та кнехти рубалися з панцерними товаришами і з почтовими. Хоругви оточили рейтарів з усіх сторін, ті ж збилися у тісне коло, кінь при коню, і запекле боронилися…
Северин Калинський, який командував панцерними, махнув буздиганом. На той знак прозвучали труби. Польські хоругви відскочили, залишаючи закривавлений вал кінських та людських трупів, і відскочили у бік, не маючи змоги зламати рядів ворога. А потім з шумом крил на рейтарів навалилися гусари Собеського та Одживольського. І відкинула найманців до заду, змила, ніби морська хвиля тонкі тростини… Ніхто вже й не думав про опір. Гусари наступали через завали трупів, вони рубали рейтарів без жалості та милосердя, напирали на них кінськими грудями. Ніхто не просив пожаліти їх. Ніхто з людей Дантеза не протягав палаша ефесом до переможців, ніхто не крикнув: «Pardon!». Вони вмирали мовчки, боронилися до останньої краплі крові — побиті, роздавлені, розсічені, віддаючи удар за удар, випад за випад. Калиновський бився до кінця. Врешті, коли гусари і панцерні вирізали рейтарів, догнали гетьмана посередині кривавого поля, схопили живцем, оточили з усіх сторін. А він стояв і дивився безпристрасним оком на трупи, кров і мертвих коней.
— Усього війська воля, щоб ваша милість не жила, — сказав Пшиємський. — Віддай наказ шотландцям, щоб вони капітулювали! Досить вже крові пролилося.