Чорна Рада… — рада, яка скликалася козаками без дозволу та присутності старшини. Як правило, передбачала радикальні персональні зміни серед запорізьких отаманів, бо тоді скидали полковників та гетьманів. І дуже рідко траплялося, щоб скинутого таким чином отамана чекала інша доля, ніж подорож на дно Дніпра з каменем на шиї, катівська сокира чи шибениця, ну і може, перетворення в рублене м’ясо під шаблями молодців. Ну, хіба що обвинувачений довірявся швидкості власних ніг, і вчасно міг втекти з козацького табору.
…багато молодців з корсунського полку пішло на страву для круків… — за стародавнім звичаєм козацького народу діялося так, що після кожного наступного зіткнення з ляхами та укладення угоди, яка нічого не розв’язувала, Хмельницький мусив розбиратися з своїми братами козаками — чи то, коротко говорячи — розправлятися з численними бунтами черні, отаманів та молодців, які бажали позбавити його влади. Вже в 1650 році, після Зборовської угоди, Хмельницькому довелося боротися з бунтами Нечая, Худолія та Шумейки, а в 1648 році отруїти дуже популярного предводителя простого люду, Максима Кривоноса. В 1652 році проти Хмеля збунтувався, між іншими, корсунський полковник Лукіан Мозира та миргородський Матвій Гладкий, які були розстріляні в квітні чи в травні.
Камінний Затон — в 1648 році під Камінним Затоном дійшло до зради реєстрових козаків, які перейшли на бік повстанців Хмельницького. Запоріжці скликали там Чорну Раду, на якій осудили на смерть та замордували вірних Речі Посполитій козацьких полковників, в тому і чигиринського полковника Івана Барабаша, — найвірнішого з вірних Польській Короні козака.
Не було безпечно згадувати про долю тієї Гелени… — в 1651 році Хмельницький дочекався рогів, які наставила йому… Гелена, та сама невідома з прізвища степова красуня, з якою Боглан Зенобій посварився кілька років раніше з чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським. На жаль, вона повністю виявилася достойною тій славній Гелені, що була винна у вибуху троянської війни, оскільки вступила в амурні зв’язки з певним козаком. Невідомо, чи припоминав він красою славетного Париса, але про нього писали, що фах у нього був цілком розумний — був він годинникарем, а при оказії — управляючим гетьманського двору. Гелена не тільки бавилася з ним в ложниці, але ж навіть вкрала з підвалів під Суботовом барильце з червоними золотими. Коли Хмельницький ніяк не міг дорахуватися його, він наказав, як подає Станіслав Ошвенцім, так довго «тиранізувати» управляючого, доки годинникар не признався не тільки до крадежі, але і до любовного зв’язку з Геленою. Дізнавшись про настільки підступну зраду, Хмельницький наказав роздягти любовників догола, зв’язати в любовній позиції і разом повісити. І не треба додавати, що після всього того гетьман часто шукав втіхи в горілці.
Іван Виговський — русифікований шляхтич, який походив з старої польської шляхетської родини, яка печаталася гербом Абданк, а в XVII сторіччі перейшла в православ’я. Від 1626 року був писарем канцелярії в Луцьку, а в 1640 році головою суду в Києві. Невідомо, з якої причини він був осуджений на смерть, з якої причини йому прийшлося втікати під опіку великого коронного гетьмана Миколая Потоцького. В 1648 році Виговський приймав участь у виправі під Жовті Води, де дістався до татарської неволі, з якої його викупили козаки за стару кобилу. Дуже скоро він вкрався в довіру до Хмельницького і зробився генеральним писарем запорізького війська. Виговський першим помітив небезпеку залежності України від Москви, а коли зробився запорізьким гетьманом, у 1658 році підписав гадяцьку угоду, в силу якої Україна повинна була становити третій елемент Речі Посполитої, поряд з Короною та Литвою. В наступних літах доля Виговського була такою ж змінною, як погода в степу. В 1659 році він розбив під Конотопом московську армію, яка бажала перекреслити гадяцьку унію і знову підпорядкувати Україну Росії, а в 1660 році йому прийшлося утікати, бо настрої козаків змінилися. В тому ж році він повернувся разом з військами Речі Посполитої, а в 1664 році його звинуватив у зраді гетьман Павло Тетеря, після чого Виговський був розстріляний.
Вашій милості, великому государеві… — листи Хмельницького до царя, які цитуються в книзі, становлять компіляцію справжніх листів козацького гетьмана, висланих і 1652 році до московського тирана з проханням прийняти Україну під владу Москви, а також декілька інших листів — в тому числі, до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького, в яких Хмельницький іменую себе «найуниженішою підніжкою Вашої Милості». Цікаво, що коли під Корсунем він взяв Потоцького в полон, то сказав йому, що якщо гетьман не буде напиватися, зробить його у власних володіннях підстаростою. А щоб в умислах читачів не повстала думка, нібито поразка під Корсунем 26 травня 1648 року з боку козаків і татарів була великою нікчемністю, які підступно погубили лицарство з кресових станиць, тоді інформую, що, згідно з повідомленнями деяких мемуаристів, гетьман Миколай Потоцький як правдивий Христовий лицар під Корсунем був абсолютно п’яним і, не забезпечивши війська, впакував коронну армію до яру, в якому в засідці чекали козаки Кривоноса. Другого ж з гетьманів — Калиновського — жовніри не дуже хотіли слухати з причин, про які я писав вище.