Кий це стародавня рушниця без замка й ложа (прикладу). Цей перестарілий тип початків XVI сторіччя у нас уживався, очевидно, за недостачею відповідного числа рушниць новіших типів. Автім і не всі козаки бували озброєні в рушниці. Багато з-поміж них мало лише шаблі, рогатини, коси, сокири або й звичайні киї («булави»).
«Которий козак не має шаблі булатної,
Пищалі семип'ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьмана Хмельницького в охотне військо поспішає».
Деякі історики приєднуються до думки, що назва «кий» означає звичайний дрючок. Однак в описах українських замків XVI ст. зустрічаємо цю назву в розумінні вогнепальної зброї.
Відділи, озброєні мушкетами чи загалом рушницями, звалися «огнисті люди», а рушниці «огниста зброя». Назагал у козацькому війську були всі типи зброї, які були в турків, татарів, поляків, німців, волохів тощо.
Козаки дуже дбало обходилися з вогневою зброєю. Приклади рушниць прикрашували насічками, різьбами, обковували товстою верствою срібла, часто майстерно орнаментованого. В поході ж добре обмазували товщем, щоб не давати «грать вражеє око на ясній зброї».
«Ясна зброя» це почищена, дбайливо бережена рушниця. В парі з тим іде, очевидно, і знання та майстерність у стрілянні. Тут козаки були справді митці.
Різні роди рушниць звалися різно, як от: янчарки, фузії тощо. Пістолів носили інколи й по дві пари за поясом та в кобурах при штанах. Козацькі саморобні пістолі були дуже цільні й відрізнювалися великим калібром (кулі були величиною в гороб'яче яйце) та дулами широкими наприкінці.
З рушниць і пістолів стріляли олив'яними або чавунними (залізними) кулями та сіканцями. Їх носили в сап'янових гаманцях («кулечниця»), порох — у порохівницях, круглих або роблених з буйволових рогів.
Шабля це найулюбленіша зброя козака. Шаблі вироблювано в Україні, але вживана теж і чужих, головно турецьких з доброї сталі. Зчасом виробився був відомий тип козацької шаблі, відмінний у дечому від угорської і грецької (тип т. зв. польської шаблі, введеної Баторієм — це насправді угорська шабля). Козацька шабля поширилася від запоріжців почерез польську шляхту, що постійно перебувала на сході, на всю Польщу й випирала там шаблі західнього, німецького типу.
Козацька шабля характеризується середньою кривиною і такою ж довжиною вістря. Західньоевропейські шаблі менш закривлені і куди довші; турецькі більш закривлені і коротші. Особливо цінилися «булатні шаблі», себто з дуже доброї сталі. Високо цінилися й східні дамаскенські зразки. Рукоять була нерідко власноручно різьблена і багатюще прикрашувана. Саме вістря бувало прикрашене сріблом, а то й золотом. Піхви бували металеві або дерев'яні, обшивані шкірою з двома коліщатками на ремені, що їх закладали під пояс.
Шабля тісно в'яжеться з українською військовою романтикою: «шабля — сестриця», «ненька рідненька», «панночка молоденька» — оце ті пестливі епітети для цієї зброї. Шаблю цінили вище від рушниці. Це бо було «чесне оружжя».
Спис або ратище це дуже поширена зброя і то не лише серед кінноти, але й серед піхотинців. У своїх спогадах подає Кітович, що козак, коли впав поміж поляків сам один, то списом міг і сорок люда поранити. Спис звали теж копія, або ратище (ратище це прадавня назва від слова рать «війна»). Спис бував довгий і на п'ять аршинів та був зроблений з тонкого дерева; нерідко мальований спірально в два коліри, переважно чорний і червоний. З одного або й з обох кінців було приправлене залізне вістря, часто з поперечною перетинкою, яка повинна була спинити, щоб пробитий близько не присунувся до козака та щоб спис не входив надто глибоко. Списи були улюблена зброя. З допомогою цих списів роблено містки понад рови, по них болота переходжено, з них будовано шатра й захисти, словом «козак без ратища, як дівчина без намиста».
Чекан чи келеп це бойовий сталевий молоток, насаджений на дрючок, що завдовжки в аршин. На другому кінці дрючок бував загострений і обкований залізом. Келепом козаки розбивали ворожим воякам голови та зброю, головно ж вершникам, що, попадавши з коней, не могли в важкому озброєнні встати. Келеп це дуже давня зброя, відома ще в старовину. На вазі з І. сторіччя після Христа, а яку видобуто з річки Прута, зображений саме такий подібний до козацького келеп. Про те, як далеко були поширені келепи, свідчать слова пісень:
«А козак козачий звичай має,
Келепом по ребрах торкає»,
або:
«та козак ляшка здоганяє,
келепом межи плечі наганяє».