Козаки були митцями при влаштовуванні табору, головно ж рухливого. Коли не було надії на перемогу в бою, козаки завертали цілим табором, при чому вози уставляли в декілька рядів. Бій під Кумейками поляки описують так: «Козаки йшли табором у шість рядів: на переді шість гармат, по середині дві гармати і позаду дві; в середині ж табору 23.000 люда, поділені на полки й сотні. Всю дорогу обсипували й ганьбили страшними вигуками, клятьбою, сороміцькими й поганськими словами синів шляхетських, гетьманів і короля».
Боронилися дуже завзято: у рукопашному бою навіть киями й камінням. Відкинені від табору окопувалися заново, накидуючи на вали людські й кінські трупи. З-поза таких валів із трупів боронився Кричевський під Лоєвом. Замки й твердині козаки здобували таким чином, що оддалік копали рови й вали, рівнобіжні до мурів. Маючи таку готову охорону перед вогнем оборонців, свої вали копали щораз ближче, ровами ж, т. зв. «апрошами» підсувалися все ближче і знову на близькій віддалі сипали новий вал. Отак підходили доволі близько під мури — забезпечені перед вогнем ворожих гармат і рушниць. Так були підсунулись під час облоги Збаража на всього 30 ліктів від польських окопів. Сам наступ піхоти був підтримуваний артилерією, яку приміщувано разом з відділами піхоти у дерев'яних спорудах, званих «гуляйгородинами», «городинами», «штурмами». Таку городину котили кільканадцять людей. На возах везено довгі драбини, що їх під час штурмування приставляли до мурів замку. При одному наступі на Збараж везли 400 возів драбин.
На здобутих валах і мурах зараз застромлювали полкові й сотенні прапори та значки.
Вміли козаки добре й обороняти замки. Ось як Окольський описує облогу козацького замку: «Тисячами обсадили вали, на шанцях розставили гармати, сотнями обсадили башти й брами, а по високих дахах розставили чарівниць і чарівників, і ці звідти чинили заклинання на добру стрільбу, повітря й вогонь».
На війні тримали значки по середині табору, в бою ж у полі носили їх біля старшин. Під час повстання Гуні «Потоцький велів стріляти до козаків, що їх (значки) носили біля Гуні. Куля поцілила бунчужного. Гуня схватив бунчука й сам поніс його. А на цей привіт велів відповісти таким же привітом на знаки Потоцького».
Усі накази й розпорядження подавано усно. На письма не було ні часу ні змоги. У поході військова канцелярія була незначна. «В сагайдаку возили канцерялію, а те, що писалося, забрали степові бурі й війни». Про санітарні відносини знаємо небагато. Загально відомо про козацькі шпиталі; знаємо теж, що хворих і ранених відвожено на лікування вглиб України, — як це було під час походу під Берестечко. Сталі військові шпиталі були влаштовані при манастирях, де знаходилися теж приюти для старих немічних козаків і для воєнних інвалідів. З-поміж таких козацьких військових шпиталів — монастирів найвідоміші були: Медведівський, Трехтемирівський, Межигірський Спас, Преображенський, Самарсько-миколаївський та інші.
Військові лікарі бували різні: цирульники, хірурги, народні лікарі — знахорі. Головні лікарства — зілля давали, мабуть, непогані висліди, коли багато важко покалічених воєнних інвалідів без рук і без ніг, осліплених, — тих, що пройшли бої і тих, що видержали люті муки, — все таки доживали до поважного віку.
В 1653 р. поляки зловили в полон лікаря-хірурга, що постійно був на послугах у Хмельницького.
Після боїв поляглих козаків хоронили у спільних могилах. Татар і поляків, що впали на Диких полях, не хоронило навіть власне військо. І так при важливіших шляхах з року на рік, і з віку в вік, росли високі могили, що пізніш показували купецьким і чумацьким валкам шлях на південний схід.
Кари. Утримання послуху в війську вимагало твердої руки й запровадження кар, що їх висота залежала від провини козака. Без сумніву, військові судді мали свої закони, згідно з якими судили винних, однак сьогодні не знаємо докладно самого дисциплінарного реґуляміну козацького війська.
Коли козак вбив козака, то вбивцю хоронили живим у спільну могилу з убитим. За зраду віщали, розстрілювали, відрубували руки, ноги. Злодіїв вішали на шибеницях. Ще інші кари були: саджання на паль («стовпова смерть»), четвертування, вішання на гаку, киї. Дрібніші кари були: приковування ланцюгами до гармати, карні роботи при сипанні валів, накладання ланцюга на шию тощо. За дрібні провини били киями; відомі були й деґрадування старшин до рядових козаків, зв'язування тощо.