Выбрать главу

Стан української артилерії при головному війську сягав тоді 26 гармат, з того 15 запоріжських човнових фальконетів. Ці гармати Хмельницький приспособив до суходільних умов, вміщуючи їх на двоколісних «бідках», тягнених одним конем. Обслуга всієї «гармати» (артилерії) налічувала 500 піших і 300 кінних козаків. Особливий подив викликали гармаші, що вміли «з гармат стріляти так, як з мушкетів».

В який спосіб Хмельницький перевів організацію інших частин, — не відомо. Мабуть, доповнював сотні й полки, проріджені боєм, добирав відповідних людей по сотнях і назначував їх старшинами. Головно ж розбудував ще далі розвідкову службу так, що постійно знав про те, що діється в польському таборі. Розвідавши отже, що поляки вирушили на захід, зараз таки в четвер 21-го травня подався за ними. По дорозі — головно з Чигирина, Крилова й о. колиці — до Хмельницького долучилися озброєні козакуючі селяни, числом около 2.000 люда.

Вночі з 23-го на 24-те травня головні українські сили переправились почерез Тясьмин і 24-го травня. ввечері передові відділи увійшли до Корсуня та підступили під польський табір. Козаки розшташували свій табір біля містечка Стеблова, обсадивши сторожовою охороною річку Рось від Стеблова по Корсунь.

Зараз першої ж ночі козацькі ударні відділи напали на передпілля польського табору від річки Росі з західньої, сторони, й зайняли коні, вислані до водопою. Випад удався, бо поляки не сподівалися козаків від заходу, сама ж річка і не була ніким обезпечувана.

Джерела, що подають числовий стан українського війська, дуже різняться щодо цифр: польські історики оцінюють українську силу на 10.000 козаків і 5.000 татар. Сам Потоцький подав офіційно, що число татар сягало 76.000 (!), інші ж нараховують, напр., такі фантастичні числа: українців — 12.000, Тугай-бей — 40.000, озівський хан — 4.000, ногайський хан — 12.000, білгородський і буджацький хани — 20.000.

Сам Величко подає, що в Хмельницького було 15.000 війська без орди, але ж одночасно пише, — теж пересадно, — що вже в першій сутичці згинуло 3.000 поляків.

Насправді ж українське військо нараховувало: 3.000 козаків з-над Жовтих Вод і 2.000 повстанців, що прибули по дорозі.

Татарські сили налічували 500 вершників, що прийшли після жовтоводського бою, та два полки по 500 вершників, що прийшли дещо пізніше — як перший відділ. Сам Тугай-бей не міг брати участи в корсунському бою, бо із своїми 11.000 татар прийшов куди пізніше, — аж під Білу Церкву.

Так отже українські сили налічували 5.000 козаків, головно піхоти, і 1.500 татарських вершників, озброєних в луки, а частково й без цієї зброї.

В понеділок 25-го травня вранці головні українські сили станули на південь від польського табору. Річка розділяла оба війська. Інші частини переправились почерез річку понижче Корсуня й увійшли в місто. Крізь далековиди поляки могли добре бачити з гори (із шанця Денгофа) козацькі відділи в «білих серм'ягах».

Із сходом сонця татари переправилися почерез річку й зайшли поляків від півночі. Біля «могил» станули два татарські полки в силі по 500 вершників. Почалася перестрілка з рушниць поміж козаками й поляками. До татар, що стали наближуватись до польського табору, поляки випалили декілька гарматніх стрілів, в наслідок чого вбили якогось знатного татарина. Врешті поляки вийшли перед шанці й розпочали герці з козаками й татарами. На поважніший бій поляки не могли зважитися, хоч на це й натискав польський гетьман Каліновський. Цьому однак рішуче протиставився Потоцький: казав, що «в понеділок не має щастя». Можливо, що він хотів спершу розпізнати сили Хмельницького, а може й очікував якоїсь вістки чи й підмоги від Вишневецького. Стало отже на тому, що весь день відбувалися лише дрібні герці. Цілий час поляків цікавив якийсь вершник, що під'їжджав доволі близько під польський табір і спокійно приглядався їх розташуванням. Не зважаючи на те, що поляки особливо завзято його обстрілювали, цей вершник таки далі продовжував своє спостерігання. Поляки думали, що це Тугай-бей, однак відомо, що його тоді під Корсунем ще не було.

Ввечері поляки зловили декількох татар і козака-«бута» (козацько-татарського перекладача). Цей на муках зізнав, що в козацькому таборі є 15.000 козаків і 47.000 татар, а незабаром має прийти сам хан з головними силами. Твардовський пише, що козака підіслав Хмельницький зумисне, щоб той перебільшеними заподаннями нагнав полякам страху. Усім полоненим поляки постинали голови.