Рудавський пише про цей момент так: «…вночі козаки опустили табір мовчки. Вранці поляки побачили пустий табір…» Дорікаючи незарадності польського війська, він пише далі: «Треба було знести козаків, або потопити в багнах. Врешті гонили за козаками й частину їх около — 10.000 — при переході річки знесли».
І далі: «В пізніші сторіччя оплакуватиме Річпосполита промахи тієї ночі, бо від неї залежала руїна краю чи перемога».
Theatrum Europaeum, том VIII. стор. 79, подає, що польський під'їзд, висланий далеко в терен поза козацький табір, зловив п'ятьох козаків, «welche der Kцnig versicherten, dass seithero der gelieferten Schlacht, alle Tag fast bis auf 400 sich aus dem Lдger salvirt dur einen PaЯ, den sie ьber das Wasser gar bequem haben, die Polen aber, wie wachsam sie auch immer sein mцgten, nit verhindern kцnten, darumb weil es unmцglich, eine so groЯe Refier zu besetzen, und aller Listigkeit der Cossacken zu widerstehen». (…які запевнили короля, що від часу бою щоденно з таборів відступало майже до 4.000 людей проходом, який ішов доволі вигідно почерез води. Поляки, які б там навіть чуйні вони не були, не могли цього спинити тому, що годі було обсадити такий великий район і протиставитися всім хитрощам козаків).
Аж тоді кинулося польське військо на порожній табір та в першу чергу зайнялося грабуванням залишеного добра. Лише дрібні відділи на наполегливі прохання короля пішли за козаками. Частина кінноти зайшла на переправи, де застала ще останки українського війська, що ще не встигло було переправитися. Були це головно повстанці, «чернь», а охороняли її відділи реґулярного козацького війська. Та не зважаючи на те, що була охорона, чернь все ж таки попала в паніку і стала юрбитися на переправах… Через те багато людей, попадавши в багно, топилося. Натиск поляків ставав все сильніший. Під польські шаблі попала в першу чергу чернь, що без відповідної зброї й без бойового вишколу скоро піддалася паніці.
Паніка в час, коли ворог наступає, а втеча утруднена — це загально відоме явище війни. Не входимо в суть цієї паніки. Її причина — недостача в повстанців бойового вишколу — ясна. Але деякі польські джерела подають, наче б то причиною втечі була зрада старшин, що, прочуваючи лихо, першими втекли, залишивши військо на ласку ворога. Це звичайні наклепи, бо, як побачимо далі, Богун випровадив з табору 90.000 люда з 100 гарматами. Переправивши щоденними партіями майже ціле військо, козацька старшина не могла виходити з табору останньою, але мусіла йти з головними силами, що після виходу з табору теж могли опинитися в небезпеці від різних польських загонів. В таборі осталася ще задня сторожа й чернь, під охороною добірних козацьких відділів.
Паніка, як виказує досвід, ніколи не має чітко окресленої розумної причини. Відомі випадки паніки в боях під Ваґрам і Вальмі (1792) та Сольферіно (1859) справді досі не вияснені. Паніка явище чистої підсвідомости, вияв збірної психози, здебільша незалежне ні від дисципліни ні від вишколу. Тому в історії відомі випадки, де паніці піддавалося навіть найкраще здисципліноване військо, хоч куди частіш то їй власне піддаються відділи повстанців, невишколеної міліції тощо.
Паніка це справа не тільки дисципліни. Так само й перемога не залежала єдино від слухняности війська. В обох випадках ще діє й «вища сила», а саме — непоборний дух війська. Під Берестечком, коли задня сторожа піддалася паніці, не стало вождя, який зумів би піддержати серед війська його дух та перебороти паніку.
Лянцкоронський, побачивши ці події, завернув зі своїм відділом назад на поле і почав вирізувати чернь, що вихоплювалася з болота.
«Аж руки боліли!» — хвалився опісля королеві. Та цей відповів: «Хіба ноги…» — натякаючи таким чином на недавню втечу Лянцкоронського перед Богуном.
Виловлювання козаків з болота тривало до вечора. Зловлених вбивали на місці, головно ж — безборонних повстанців. Козацькі реґулярні відділи боронилися незвичайно хоробро.
Згідно з даними, наведеними в польських джерелах, згинуло около 10.000 козаків. Так подає Рудавський. Але й це число перебільшене так, як і перебільшені взагалі всі числові дані про тодішні війська. Українські джерела подають число вбитих і потоплених на 4.000; в тому числі поляки вирізали багато хворих.
Головні українські сили відійшли лісами в Україну.
Поляки знайшли в залишеному таборі деякі канцелярійні матеріяли, а з військового майна — всього 18 гармат. Понад 100 гармат козаки забрали з собою.