У передберестецькому періоді Хмельницький оперує головно зручним маневром, і то на те, щоб виснажити польське військо, щоб воно, навіть після можливо переможної для себе битви, не змогло, вже зібрати сил до дальшого походу вглиб української держави.
Така стратегія, звана звичайно стратегією виснажування, неподільно панувала в Европі від сотень років. Тридцятирічна війна — це власне яскравий приклад саме такої стратегії. Дух часу вимагав тоді таких засобів бою, що їх в одному, дрібному загалом, фраґменті бачимо в Хмельницького.
Під Нюрнберґом Адольф Ґустав тижнями стояв на місці проти Валленштайна і навіть не думав про бій. Обидва війська винищували засоби прохарчування в околиці, - щоб врешті після вісьмох тижнів одне з них, — в цьому випадку шведи, — уступило.
Тому стратегію виснаження можна вести лише до певних меж, а їх визначувало виснаження власного війська. Хмельницький у таборах під Тернополем недостачу харчів відчував неменш, як і поляки під Сокалем. Знаємо теж і про недуги, що завелися були в козацькому війську. Та все ж таки український елемент на труди й невигоди був видержливіший, ніж поляки.
Остаточно Хмельницькому залишилося до вибору: або відступити або йти в бій з головними польськими силами. Як бачимо з загальної характеристики боїв гетьмана, — відступ йому був завжди чужий. Тому одиноке, що могло прийти після цього виснаження — це бій.
Подібно зрештою князь Руперт, стоячи проти пуритан Кромвеля не міг чекати далі, бо голод і пошесті десяткували йому військо. Можливий відступ гетьмана — відкривав би польському королеві шлях на Київ, а з тим і невтральність Радзівіла була б дуже непевна. Завдання Берестечка це була не так конче виграна, як власне послаблення польського війська до тієї міри, щоб унеможливити дальший похід короля. Така була стратегія і такі бойові заложення XVII сторіччя. Тому й Валленштайн під Люцен в 1632 р. протиставився шведам битвою, хоч наперід знав про свої невеликі вигляди на виграну. Але Хмельницький Берестечком спинив короля так, як Валленштайн Люценом стримав шведів від окупування Саксонії.
Характеристичні чинники в маневрі Хмельницького це добра розвідка й велика рухливість українського війська. Гетьман знає докладно про все, що діється в польському таборі, ба навіть, — як це ми бачили в Другій фазі бою під Берестечком, — в козацькому таборі знають негайно про висліди воєнної наради в короля. Про якість української розвідки і про вагу, якої їй надавав гетьман, свідчить шведська реляція з січня 1651 р., збережена в шведському архіві:*
«Chmielnitzkyj wes alles was zu Warszaw geschiehet, weil er viel verrдther unterhelt, so ihme von allem bericht thun». (Хмельницький знає про все,
що діється в Варшаві, бо він втримує багато зрадників, які й доносять йому про все).
Рухливість і легкість, з якою Хмельницький пересуває величезні табори, це подивугідний організаційний чинник, необхідний для успішної акції на величезних просторах і в трудних умовах. У відрізненні від українського війська поляки незвичайно важкі в маневрі, нерішучі — в децизіях, ніколи не мають добрих і певних відомостей про українське військо.
Велике значення має тут одна з воєнних засад Хмельницького: «сховай своє, пізнай вороже». Гетьман зумів застосувати її на практиці, створивши незвичайну на ті часи дисципліну й мовчазність не лише поміж військом, але також у всіх своїх тактичних кроках і рішеннях.
Ця засада поруч догідности в постачанні харчами, водою й пашею продиктувала гетьманові його геніяльний пляй розташувати військо в кількох поблизьких таборах підчас побуту біля Тернополя. Таке розташування принесло йому ще й інші користі. Воно зменшувало занечищення місцевости, що то завжди в випадках великих таборовищ спричиняло пошесті й недуги. Таке розташування одночасно дозволяло на більшу рухливість та на застосування. тактики рівнобіжних маршів декількох колон обозів нараз.
Слід бо пам'ятати, що рухливість війська залежала головно від числа кінноти. Піхота скоро виснажується і відбуває марші куди повільніше, як кінні, а одночасно зуживає більше ще матеріялу й харчів. У Хмельницького кінноти не було. Він чекав татар і через те не міг спинити зосереджування польських військ під Сокалем, ані теж використати таких моментів, як от перехід польської армії під Берестечко. Зате, щоб послабити доплив польських сил, — викликує повстання в запіллі польської армії, деморалізуючи таким чином посполите рушення, що й так пиняво збиралося в таборі. А втім можливо, що гетьман не дуже то й спішився в несподіваним наступом на поляків. Мабуть, чи не волів він наступати аж тоді, коли «добірні» польські полки, з приходом посполитого рушення, втратять, свою попередню спаяність і скоріше піддадуться впливові невишколеної хиткої й непевної, без великого бойового значення військової «громади».