1. в боях першої фази втрати поляків були більші від українських і досягали коло 4 % всієї сили;
2. втрати українського війська підчас переправи останнього дня досягали, згідно з польськими джерелами, 10.000 людей.
За недостачею докладних даних приймаємо, що й загальне число війська Хмельницького, подаване польськими джерелами на 200.000 людей (крім татар), в однаковій мірі перебільшене, як і число побитих на переправі.
І в цьому найгіршому випадку українські втрати під Берестечком сягали всього 5 % втрат у людях.
Артилерія Хмельницького налічувала около 130 гармат, отже втрата 18 гармат під Берестечком це — найбільше 15 %.
Порівняймо ці втрати до подібних втрат із інших воєн. Мірилом програної беруть звичайно втрати в бою; ці втрати числове все тим більші, що ближче до наших часів.
Не маємо докладної статистики з боїв XVII сторіччя. Зате знаємо вже, що Фрідріх Великий втрачав у своїх переможних боях до 30 % людей. Під Колліном цей вождь втратив 60 % піхоти і виконав відступ в порядку.
Наполеон мав теж не менші втрати. В бою під Асперн лягло 40 % війська,
а під Ляйпціґом 23 %.* В самому марші від Райну до Берна 1805 р. наполеонська армія зменшилася на 25 %; в поході на Москву шлях Городно — Ковно Наполеон пройшов із 363.000 людей, а до Москви після 860 кілометрів — привів всього 95.000. З того бойові втрати досягли — 40 %, маршові — 60 %.
У світлі отих цифр українські втрати під Берестечком справді не великі, порівняно з вагою виконаного завдання. До того Берестечко дало українській нації вартості далекосяжного значення:
1. переконало, що бойова вартість повстанчої черні, себто невишколених у військовому дусі повстанців, дуже мала і що чернь не встані запанувати над своїми настроями в скрутні моменти бою;
2. піднесло завзяття, духа реванжу й спаяність нації;
3. створило світлу традицію, якою житиме українська нація ще довгі віки.
Традицію Берестечка принижують у нас не тільки польські, а за ними й інші чужинецькі історики, але теж українські, як оце хоча б Грушевський; для нього Берестечко це жахлива поразка. Та це погляди, що не витримують критики, коли розглядати їх у світлі фактичних воєнних подій. На жаль, ні Грушевський ні інші історики не звертали уваги на воєнну сторінку доби Хмельницького і тому їхні оцінки односторонні та кидають на наше минуле невірне світло. Для воєнної історії важливі не тільки блискучі ефектовні перемоги, але теж і тверді бойові чини, от хоча б як Берестечко, з яких майбутні покоління довгими віками могтимуть черпати для себе цінний досвід і науку.
Ні Хмельницький, ні старшина, ні теж козацтво не почувалися переможеними після Берестечка. І тому й до берестецької кампанії стосуються слова Наполеона, що гордо говорив про своїх вояків:
«Вони, хоч і відступають, та ніколи не почувають себе переможеними».
БІЙ ПІД БАТОГОМ
(1-го — 2-го червня 1652 р.)
«Іду на вас!»
(Святослав Завойовник)
Українське військо. Білоцерківський договір з вересня 1651 р. з Польщею і серед військових частин і серед населення викликав чимале незадоволення.
Наново віджило прагнення до негайної розправи без уваги на обставини й засоби. Те прагнення протиставлено «уміркованому» способові вести війну, що його представником мав бути ніби сам гетьман. Ця «уміркованість», що нею дорікають ще нині деякі історики великому гетьманові, - ніраз не була виявом якоїсь його нерішучости чи теж його, мовляв, глибоко закоріненої відданости королеві, якої б то він ніби ніяк не міг був визбутися. «Уміркованість» походила в першій мірі з продумання всякої найдрібнішої справи, із докладного плянування походів і боїв; із глибоких студій бойових і політичних умов, словом, — із таких прикмет, що завжди характеризують великих вождів. Хмельницький іде так далеко, що зриває з балакучістю попередніх вождів протипольських повстань, з їхніми щирокозакроєними військовими нарадами, з їхніми кампаніями, задумами на велику міру, — а що не доходили до кінця за відсутністю розробленого пляну, а з тим і розвідки, харчів, боєприпасу, засобів транспорту, врешті — з їхнім бунтом і лише бунтом, а не творчим збройним зривом.
Оце нове у Хмельницького викликає незадоволення широких шарів народу, що не розуміють ще потреби мовчанки й потреби доцільного розподілу часу та засобів бою.
Гетьман використав Білоцерківський договір на те, щоб зорганізувати молоду державу й подбати про всі засоби для дальших воєнних операцій.
Бо ж. було ясне, що поляки договору не додержать: сойм зірвали і тим самим не було як цей договір затвердити. А молода держава потребувала часу для організації адміністраційного апарату, грошей для війська і ординців та для закупу боєприпасів, потребувала забезпечити собі північні — литовські й московські — та південно-західні — волоські кордони. Потребувала врешті опокою й передишки на те, щоб засівалися ниви й родився хліб, без якого Україні грозило мариво голоду.