Я щойно закінчив свою книжку про війну. Наступний твір я писатиму для розваги.
Ця книжка - помилка, але якою ж їй бути, якщо її автор - соляний стовп. І вона починається так:
«Ну і от...
Біллі Піліґрім випав із часу».
А кінчається вона так:
«Цінь-цві-рінь?»
Розділ 2
Ну і от...
Біллі Піліґрім випав із часу.
Він заснув удівцем похилого віку, а прокинувся в день свого весілля. Біллі відчинив двері в 1955 році, а вийшов через інші в 1941-му. Зробивши це, він опинився в 1963 році. За його словами, він багато разів був свідком свого народження і своєї смерті, і часто несподівано для себе відвідує різні події, які відбулися між тим і тим.
Це за його словами.
Якась сила смикає ним і перекидає його в часі то туди, то сюди, й де саме він опиниться наступної миті, Біллі того не контролює. Й ці подорожі - то для нього не зовсім розвага. Він каже, що весь час перебуває у стані нестерпної тривоги, як це буває в акторів перед виходом на сцену, бо він ніколи не знає наперед, в якому з епізодів свого життя він гратиме наступного разу.
Біллі народився 1922 року в місті Іліумі у штаті Нью-Йорк. Він був сином-одинаком, і його батько працював перукарем.
Біллі був незграбним хлопчиком, який став незграбним підлітком, довготелесим, слабким, із фігурою, яка скидалася на пляшку кола-коли. Він закінчив середню школу з гарним атестатом. Він провчився один семестр на вечірньому відділенні Іліумської вищої школи оптометрії, а потім почалася Друга світова війна, і його призвали до війська. Його батько помер на полюванні, коли Біллі відбував службу. Отаке.
Біллі одержав призначення до піхотної дивізії, його відправили воювати в Європу, і там він потрапив у полон до німців. У 1945-му його було з усіма почестями демобілізовано, і відтак він поновив навчання в Іліумській вищій школі оптометрії. На останньому курсі він заручився з дочкою засновника і власника цього закладу, а тоді в нього стався нервовий зрив.
Він лікувався у шпиталі для ветеранів біля озера Лейк Плесид, пройшов там курс шокотерапії, і його виписали. Він одружився зі своєю нареченою, закінчив Школу, і його тесть допоміг йому стати на ноги в цьому бізнесі. Для оптометристів Іліум був золотою жилою, бо в ньому працювали кузні й ливарні компанії «Дженерал Фордж енд Фаундрі». І кожен співробітник компанії мусив мати свою власну пару захисних окулярів і користуватися ними у всіх приміщеннях та цехах, де відбувалося виробництво. Лише в Іліумі компанія «Дженерал Фордж енд Фаундрі» налічувала шістдесят вісім тисяч співробітників. Що в перекладі означало, що там був великий попит на лінзи та оправи.
А там, де оправи, там гроші.
Біллі розбагатів. У нього народилося двійко дітей, Барбара і Роберт. Коли прийшов час, його дочка Барбара вийшла заміж також за оптометриста, і тепер Біллі допоміг йому стати на ноги у цьому бізнесі. Роберт, син Біллі, у школі часто встрявав у халепи, а тоді він записався у славетні «зелені берети», видурився, став показним парубком і навіть воював у В'єтнамі.
На початку 1968 року група оптометристів, і Біллі був одним із них, найняла в Іліумі приватний літак, щоб злітати на міжнародну конференцію оптометристів у Монреалі. І коли вони пролітали над штатом Вермонт, то їхній літак врізався у верхівку Кленової гори. Й загинули всі, окрім Біллі. Отаке.
Коли Біллі був у вермонтській лікарні, з його дружиною стався трагічний випадок, і вона загинула, отруївшись чадним газом. Отаке.
Коли Біллі повернувся з лікарні до Іліума, він якийсь час зовсім не розмовляв. Через весь його череп проходив страшний рубець. Оптометрією він більше не займався. До нього приставили покоївку. Його дочка майже щодня приходила його провідати.
А потім, нічого нікому не кажучи, Біллі поїхав до Нью-Йорка й пішов на радіостанцію, щоб виступити на нічному ток-шоу. І там він розповів про те, як у нього з'явилася здатність випадати з часу. І про те, як у 1967-му його викрали і затягли до літаючої тарілки, яка, як він пояснив, прилетіла сюди з планети Тральфамадор. І його завезли на ту планету, роздягли і помістили в місцевий зоопарк. І там його спарували з іншою полонянкою із Землі, колишньою кінозіркою Монтаною Крутороуг.
І хтось із його сусідів, із тих, кому не спиться ночами, почув, як Біллі проповідує по радіо, і подзвонив Барбарі, його дочці. Все це вкрай засмутило Барбару. Вони разом з чоловіком одразу ж сіли в машину, поїхали до Нью-Йорка, знайшли Біллі й привезли його додому. Той лише продовжував м'яко наполягати на своєму: все, що він казав на радіо, - правда. Його й справді викрали мешканці Тральфамадору того вечора, коли у Барбари було весілля. А ніхто не помітив, що його немає, бо тральфамадорці протягли його за собою через часовий поріг, і так він міг роками перебувати на Тральфамадорі, а на Землі був відсутній лише мікросекунду.