Ці терени були вкриті густими лісами, що надзвичайно сприяло партизанським діям. Зазвичай у потрібні регіони відправлялися невеличкі диверсійно-розвідувальні групи, які виконували своє завдання, а потім розчинялися в місцевості, повертаючись до основних сил. Мобільність партизанських загонів, що орудували у цьому лісистому районі, вражає. Зазвичай вони пересувалися верхи, а для транспортування кулеметів чи мінометів використовували сани. Це дозволяло їм швидко пересуватися з місця на місце і тримати ініціативу у своїх руках. До цього додавалося ще й блокування шляхів сполучення — мінуванням доріг, підривом мостів та нищенням ліній зв'язку. Таким чином, слабким німецьким силам у цьому районі залишалися лише марні спроби вхопити постійно вислизаючі партизанські загони, які завдавали й завдавали свої удари.
23 лютого 1944 року Вершигора доповів у Центр, що його бійці вивели з ладу залізничні шляхи Львів — Варшава, Володимир-Волинський — Люблін, Рава-Руська — Ярослав, знищивши при цьому 12 ешелонів[68]. Тобто до початку німецької антипартизанської операції загони Вершигори діяли доволі активно, створюючи серйозні ускладнення для німців — здійснювали набіги на міста і села, знищували німецькі установи та невеличкі гарнізони, перерізали шляхи сполучення, завдяки чому в цих районах настав хаос. Недарма в німецькому звіті про радянську партизанську активність у період з 16–29 лютого 1944 року зазначалося: «Внаслідок ситуації, що склалася на фронті, в північно–західній частині групи армій потужні, озброєні важкою зброєю і, вірогідно, включаючи в себе частину регулярної армії, партизанські з'єднання вступили на територію польського Генерал-Губернаторства. Проводячи численні акції саботажу, особливо на основних шляхах підвозу, загони… змогли пробитися до річки Сан поблизу Перемишля і Лежайська, де закріпилися в лісистій місцевості навколо Білгораю. Звідси вони погрожують залізничним лініям Перемишль — Люблін та Люблін — Львів, а також ряду важливих військових та промислових підприємств»[69].
Для винищення партизанської загрози разом з групою Байєрсдорфа на Холмщину була перекинута ще значна кількість частин поліції, різноманітних тилових і допоміжних підрозділів Вермахту. Зокрема, Вільгельм Коппе задіяв і частини 5‑го галицького добровольчого полку СС. Але загальну кількість та склад сил, які були виділені німецьким командуванням для цієї антипартизанської акції, визначити вкрай важко. Згідно з даними радянських партизанів, німці кинули проти дивізії Вершигори такі сили: 115‑й охоронний полк, 1‑й, 22‑й та 26‑й поліційні полки СС, 1‑й та 2‑й полки дивізії «Галичина», 500‑й танковий полк, окремі батальйони організації «Тодт», армійські та тилові резерви 4‑й танкової армії, а також «частини 8-ї дивізії СС Роммеля та нідерландської дивізії СС “Вікінґ”»[70]. Що ж, спробуємо розібрати ці дані.
Вояки бойової групи на відкритій залізничній платформі. На задньому плані можемо бачити застарілий кулемет МС‑08, з чого зробимо висновок, що це вояки 2-і роти ваффен–оберштурмфюрера Соболевського. Поки не дуже холодно, тому вояки, вдягнені в шинелі, пілотки та кепі, почуваються доволі комфортно
Зіставивши інформацію з різних джерел, доходимо висновку, що далеко не всі з цих формувань справді були задіяні в боях проти Першої партизанської дивізії, оскільки частина з них узагалі перебувала на інших ділянках фронту. З-поміж зазначених поліційних полків СС на території Генерал-Губернаторства перебував лише 22‑й поліційний полк СС, що ним командував оберст шутцполіції Рудольф Гарінґ. 1‑й батальйон цього полку дислокувався в Любліні, а штаб, 2‑й і 3‑й батальйони — у Варшаві[71], тому, найімовірніше, полк справді був задіяний у цій операції. Водночас 1‑й поліційний полк СС дислокувався у Білорусі, а 26‑й — на північній ділянці Східного фронту[72].
115‑й охоронний полк ландшутца (Landesschutzen Regiment z. B.V. 115) справді перебував у Генерал-Губернаторстві і тому цілком міг бути задіяний у цій акції.
500‑й запасний танковий полк базувався на полігоні Падеборн і займався навчанням екіпажів для танків «Тигр»[73], а інших танкових полків з таким номером у Вермахті на цей момент не існувало. Проте в цей час у Східній Польщі якраз перебувала 5-та поліційна танкова рота, яка складалася із трьох взводів‑1‑й та 2‑й були оснащені бронемашинами «Штейер», а 3‑й взвод складався з п'яти трофейних французьких танків «Гочкіс»[74] (які німці часто використовували в антипартизанській боротьбі). Таким чином, найімовірніше, саме цей бронетанковий підрозділ і був застосований німцями проти партизанів Вершигори. Також не треба забувати про чотири штурмові гармати з полігону Гайделяґер, які підтримували бойову групу «Байєрсдорф», бо навіть не дуже обізнані в німецькій військовій техніці дивізійники приймали ці самохідки за танки.